Кріс Коулман
Депутат міської ради
м. Вікторія, провінція Британська Колумбія
– Пане Коулман, розкажіть трохи про себе.
– Я родом з Канади. Я народився в Канадських преріях та виріс у Британській Колумбії. Мені неймовірно пощастило спробувати багато різних професій в житті. Після закінчення правничої школи, я очолив громадську організацію, що працювала з розумово відсталими людьми. Також я був керівником морського музею, викладав на кафедрі бізнесу, 16 років займався маркетингом ресторану. А ще я непрактикуючий юрист. Нещодавно мене обрали депутатом міської ради.
Я завжди цікавився діяльністю Федерації канадських муніципалітетів (ФКМ), особливо її міжнародними проектами, якими свого часу займався мій старший брат. Я можу сказати, що я продовжую його діяльність.
– Пане Колуман, Ви змінили таку кількість різних професій, тому що увесь цей час знаходились в пошуку ідеальної для себе професії?
– Не зовсім. Люди просто пропонували мені роботу, а я погоджувався. У більшості випадків я не подавав свою кандидатуру самостійно. Ось навіть мій візит в Україну. Пем МакКонелл (депутат міської ради міста Торонто) занедужала. І мені запропонували замінити пані МакКонелл. Я мав 5 днів на роздуми. Моя дружина сказала: «Я думаю, тобі варто поїхати».
– Яка у Вас освіта?
– У мене три освіти – я вивчав містобудування, географію та право. Також у мене є диплом магістра з бізнес-адміністрування та сертифікат про закінчення курсів з ресторанного менеджменту. Свого часу я викладав комерційне право в університеті, маркетинг в коледжі та регбі у школі.
– Розкажіть нам про свою діяльність в складі Комітету ФКМ з підвищення участі жінок у місцевому самоврядуванні
– 36 років тому, коли я навчався в правничій школі, у мене були дві вчительки. Одна з них викладала теорію доказів. Вона згодом стала першою жінкою-деканом правничої школи в Канаді. Інша вчителька викладала кримінальне право. І вона стала першою жінкою, що очолила Верховний Суд в Канаді. У 1980 році це було просто немислимим. Коли я працював у ресторанному бізнесі, моїм керівником була жінка. Вона була блискучим лідером. Але оскільки вона була жінкою, люди думали, що вона лише помічник менеджера. Мої батьки підтримували ідею гендерної рівності. Ми багато говорили про це вдома. І мій брат, який свого часу був президентом ФКМ, власне створив перший комітет з підвищення участі жінок у місцевому самоврядуванні. А я просто пішов його слідами. Гендерна рівність не повинна бути чимось, що потребує дискусій. Але ми повинні продовжувати робити все можливе для покращення теперішньої ситуації. Тому що нерівність все ще існує.
Канада займає 55 місце у світі за рівнем представлення жінок у федеральному уряді. Але ми робимо певні успіхи в цьому напрямі. Наш новий прем’єр міністр подбав про те, щоб в його уряді було 50% жінок та 50% чоловіків. Коли журналісти поцікавилися в нього, чому він це зробив, його відповідь була: « Тому що це 2015 рік». І це велике зрушення у суспільній свідомості порівняно з 2000 роком.
– Ваш прем’єр міністр Джастін Трюдо навіть називає себе феміністом.
– Я думаю, що суть цього слова змінилася. Сьогодні фемінізм в тому сенсі, в якому вжив його Трюдо, означає рівні можливості для людей обох статей. Раніше фемінізм означав дещо інше – щось більш агресивне, більш радикальне та войовниче. Тепер люди усвідомлюють, що чоловікам та жінкам необхідно працювати разом. Як бачимо, Хіларі Клінтон може стати першою жінкою президентом в історії США. І власне вона є першою в історії США жінкою-кандидатом у президенти від великої політичної партії. 25 років тому це було б неможливим. Отже, ми рухаємося в правильному напрямку. Нам лише треба говорити тим людям, які опираються змінам, що їхня позиція не поділяється усіма.
– Чоловіки в Канаді не заперечують проти більш активної участі їхніх жінок у соціальному та політичному житті країни?
– Більшість не заперечує. Звісно, завжди будуть ті, хто буде незадоволений такими змінамии. Можливо, тому що вони відчуватимуть певну загрозу. Але завжди будуть ті, хто казатимуть: «Але ж це 2015 рік».
– Пане Коулман, це Ваш перший візит в Україну?
– Так. Я багато разів бував у Європі, але не у східній її частині. На мою думку, Україна – дивовижна країна. Зараз у вас багато проблем. Але ви рішуче з ними боретесь. Теперішня ситуація у вашій країні не робить всіх щасливими. Люди в Україні хочуть зробити свою країну кращою. Якщо не для себе, так для наступного покоління.
Я брав участь у Дні місцевого економічного розвитку та робочому засіданні Секції з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків Асоціації міст України. Місцевий економічний розвиток (МЕР) – це та сфера, яка важлива завжди і всюди. Вона важлива для кожної громади, тому що дозволяє наступним поколінням розвиватися, мати стабільні високооплачувані роботи. МЕР дозволяє громадам залишатися сильними.
– Люди в Канаді стежать за подіями, що відбуваються в Україні?
– Раніше Україна була на перших шпальтах канадських газет. Зараз про Україну пишуть менше. Але канадці українського походження звичайно стежать за подіями в Україні. Це характерно більшості країнам: ви слідкуєте за подіями в міру того, як вони з’являються. Спорт був однією з тих лінз, через які ми дивилися та розуміли інші країни. Але існує багато інших лінз, через які ми вивчаємо інші країни. Наприклад, політика.
В Канаді проживає 36 мільйонів людей. 1.6 мільйонів з них має українське коріння. Наприклад, мої предки походять з Європи та Індії.
– Чи знають канадці, що їхній уряд надає велику грошову підтримку Україні для проведення реформ?
– Загалом, ні. Але люди, що безпосередньо з цим пов’язані, звісно так. ФКМ добре робить свою роботу в плані поширення такої інформації серед канадців українського походження. Але нам необхідно більше розказувати й іншим громадянам Канади. Нещодавно в Торонто відбулася велика подія (Українсько-канадський бізнес-форум). Про неї говорили в новинах. Канадці про неї знали. Хоча, можливо, і не розуміли повністю масштаби допомоги, яку Канада надає Україні.