Джерело: видання «Вечірній Київ»

PreviewГромадський бюджет став невід’ємною частиною життя киян, щороку мешканці міста подають безліч проєктів у різних сферах, які потім, після екпертизи та голосування впроваджуються місцевою владою. Втім, карантин вносить зміни в повсякденне життя в усіх сферах, в тому числі в механізм Громадського бюджету.

Про це та про виклики майбутнього для практиків ГБ ми поговорили з трьома експертами та організаторами V Міжнародного Форуму практиків партиципації:

Анна Ніколенко-Баєва – директорка з організаційного розвитку Асоціації учасницького розвитку громад. Займається громадською діяльністю, розвитком партиципативних практик в містах та в ОТГ.

Леонід Донос – виконавчий директор Асоціації учасницького розвитку громад, ментор Світового Хабу громадського бюджету і один із співавторів Світового атласу громадського бюджету.

Ігор Лепьошкін – головний експерт керівник з програмної діяльності проєкту «Партнерство для розвитку міст» (Проєкт ПРОМІС).

Фокус діяльності Асоціації учасницького розвитку громад – партиципація і її практики, імплементація їх у різних сферах: місцевому бюджеті, соціальній сфері та урбаністиці.

Проєкт ПРОМІС впроваджується федерацією канадських муніципалітетів за підтримки уряду Канади і сфокусовано на підтримку 16 міст-партнерів у 4 областях України. Основні сфери – це відкрите демократичне врядування, підтримка малого і середнього бізнесу, а також міжвідомчого діалогу і децентралізації в Україні.

123

Леонід Донос, Анна Ніколенко-Баєва, Ігор Лепьошкін

– Для багатьох людей слово партиципація є незнайомим і незрозумілим, що ж воно насправді означає простими словами?

Анна: Це коли, наприклад, влада для того, щоб вирішити якісь питання звертається до громадськості. Між ними відбувається діалог і тоді вони вирішують якісь спільні проблеми. Це участь громадськості в житті громади.

Леонід: Партиципація – це участь і залученість. Тобто є просто опитування, є анкетування, є консультації – коли влада запитує, але все-таки вирішує враховувати думку громади, чи ні. Партиципація відрізняється тим, що усі рішення, які розробляють мешканці мають бути втілені в життя.

Для мене особисто – це процедура, яка наповнена людськими змістами і в якій є місце довірі, коли влада і громадяни вчаться довіряти одне-одному, дізнаються більше про себе.

– Розкажіть про Міжнародний Форум практиків партиципації, які теми там обговорювались?

Леонід: Він проходив три дні, які були представлені різними темами. Перший день був сфокусований на демократії. Їй зараз заважає карантин, немає особистих зустрічей і часто можна бачити, що в онлайн-комунікаціях деякі речі можуть втрачатись, з’являється втрата комунікації.

Частина українських міст і ОТГ призупинила громадський бюджет, частина міст і ОТГ внесла зміни – це близько 40%, тобто перенесли всі етапи в онлайн-голосування, але частина продовжила робити громадський бюджет в тому режимі, в якому він був. Що цікаво, в Україні навіть впроваджуються нові практики – як ось шкільний громадський бюджет.

До речі, декілька міст почали ще до карантину його імплементувати. Шкільний громадський бюджет – це коли учні самостійно пишуть проєкти і вирішують які з них реалізовуються. У вересні-жовтні запустили цей процес, проводили коли можливо зустрічі, зараз все переведено в онлайн. Таким чином ми віримо в те, що зберігаємо демократію.

– Що було на другий день?

Леонід: На другий день ми говорили про зміцнення довіри, розглядали різні практики, як в Україні, так і в світі. Зокрема наша колега Уршуля Маєвська, яка працює в Лабораторії соціальних інновацій Гдині (Польща – ред.), досить прогресивному місті, вона презентувала досвід делібераційного громадського бюджету – це коли частина проєктів мешканців подаються до міської ради після певних процедур обговорення. Ця практика збереглася, частина зустрічей переведена в формат онлайн.

Також наш колега із Центру суспільних комунікацій Києва Роман Нікітенко презентував досвід США, розповів досить цікаві кейси залучення мешканців до просторового планування, тобто це була така своєрідна площадка для обміну досвідом.

– Практика шкільного громадського бюджету вже десь впроваджена?

Леонід: Ця практика вже діє у двох містах України, які її впроваджують: місто Кременчук за підтримки проєкту ПРОМІС і місто Балта Одеської області.

Ігор: Івано-Франківськ і Вінниця теж працюють над цим, але положення вони ще не прийняли.

– Хто виділяє кошти на шкільний громадський бюджет, та як виглядає процедура?

 Леонід: Приймає рішення міська влада, вона виділяє на це кошти. Є різні механізми фінансування, частіше це перераховується як міська цільова програма в управління освіти, яке потім розподіляє їх в усі школи.

Далі завдання школи визначити процедуру, по якій учні свої проєкти будуть подавати, потім вони перевіряються адміністрацією школи, чи реально їх зробити і далі учні голосують. Що обрано – те і буде реалізовуватись.

Швидше за все це проєкти, які направлені на покращення школи, навчального процесу, спортзалів.

– Таким чином можна залучити молодь до громадської діяльності?

Леонід: Є декілька шляхів залучення молоді, шкільний громадський бюджет – це один зі шляхів. Я знаю, що у Києві дуже багато проєктів було подано безпосередньо школами, які були направлені для покращення шкільного середовища. Але в рамках загальноміського громадського бюджету.

Шкільний громадський бюджет – це поглиблена практика, спеціально для таких цілей, щоб покращити навчально-виховний процес виділяється окрема програма.

Ігор: Все ж таки тут є декілька функцій громадського бюджету. Одна із функцій – це реалізація якихось певних важливих проєктів для громади міста. Але є інша складова, не менш важлива – це активізація громади, і тут молодь має відігравати напевне провідну роль.

Якщо ми виховаємо активних громадян з активною громадською позицією, то надалі це дивіденди для нашої країни. У більшості міст введено віковий ценз, тому що там ID-паспорт, чи інша ідентифікація, яку діти не мають. Тому частина громади по суті не може брати участь у голосуванні.

– У Києві часто жаліються, що перемагають або проєкти місцевих депутатів, або проєкти ремонту шкіл. Це є реальною проблемою?

Анна: Я сама з Чернігова, членкиня робочої групи з реалізації громадського бюджету при міській раді. Чернігів взагалі був одним із перших міст, які запровадили громадський бюджет. Ми стикнулись з проблемою в першому році, що в нас було майже 90% проєктів шкільних по ремонту класів, туалетів чи заміні вікон, дверей чи підлоги.

Ми тоді ввели принцип загальнодоступності і такі проєкти подаватись не можуть. Вони мають бути загальнодоступними для всіх, а не для якоїсь певної категорії учнів, які навчаються саме в цьому класі.

Наші школи після цього подали інші проєкти, наприклад встановлення силових майданчиків на території школи, але вони обов’язково мають бути відкриті для всіх. Тобто можуть прийти з району діти і погратись чи в футбол, чи в баскетбол.

Але все одно, ми в Чернігові стикнулись з проблемою, що адміністративний ресурс все одно використовується. Ці проєкти освітні з кожним роком все більше і більше виграють.

Є приклад в Сєвєродонецька, вони виділили частину громадського бюджету на освітні проєкти. Тобто йде розподіл тематичний.

Є багато рішень, але деякі громади взагалі зробили виключення, що не можуть брати участь школи. Рішення кожна громада, кожне місто приймає самостійно.

– Є також приклад «Пласту», який подавав свій проєкт, але не витримав конкуренції…

Ігор: Оця ситуація в Києві є певною мірою прогнозованою для великих міст. Стосовно так званих депутатських проєктів, я не бачу в цьому величезної проблеми, насправді чому вони депутатські? Можливо тому, що депутати активні і мають доступ до інформації? Стосовно того, що вони включають якийсь адмінресурс, ну я в цьому не впевнений, якщо це відкрите голосування.

Значить ці проєкти дійсно важливі для громади. І тут напевно цим депутатам респект у зв’язку з тим, що вони розуміють ті проблеми. Це процес становлення, 5 років це не такий величезний час, не всі ще зрозуміли.

Є у нас майже півтори тисячі громад, а 250 тільки впроваджують громадський бюджет. Тут ще дуже велике поле для діяльності і кожне місто має пройти своїм шляхом. Використовуючи чийсь досвід, але свої шляхом.

Леонід: Можуть чи не можуть депутати подавати свої проєкти, для мене ця дискусія відкрита. Я вважаю можуть, але для того, щоб це відбувалось прозоро і не використовувались корупційна складова. Якщо мешканці були б залучені до бюджету, якби вони бачили, як цей бюджет використовується, якби враховувався гендерний підхід, включення вразливих груп, то не стояло б цього питання.

Ми співпрацюємо із польськими практиками і вони говорять, що депутат – така ж людина, як і інші, він є виразником суспільних інтересів, неможливо виключити його штучно. Якщо його виключати він все одно буде долучатись, а не долучившись він буде ображатись на цей процес, при цьому депутат приймає рішення чи буде громадський бюджет, чи ні.

Анна: Якщо говорити не тільки про міста, але й про ОТГ, то там взагалі депутати і є активними, є лідерами громадської думки. Якщо так взяти і виключити їх з цього процесу, то там зовсім нічого і не буде.

Ігор: В нас інститут депутатства добровільно-незрозумілий. Я в свій час стажувався в США, об’їздив найбільші міста Канади, там депутат – це трошки інша людина, ніж у нас. Депутати мають оплату певну, але вона нижче середньої в цьому регіоні. Але кожен депутат має свій офіс, має нормально оплачуваних помічників, які працюють дуже професійно. Тому система, вона абсолютно не така як в нас, але там депутати теж відстоюють інтереси тих територій, на яких вони обирались.

– Ігорю, Ви були в Канаді, чи є там аналог громадського бюджету?

Ігор: Там є трошки інші речі, розумієте, там політика інша. Громадський бюджет в Україні – є виразником ініціативності, змушує людей активніше брати участь в житті громади, але виділяються на це невеличкий шматок бюджету. А в Канаді весь процес формування бюджету прозорий і на всіх стадій мешканці долучаються до формування, обговорення і ухвалення.

Громадський бюджет – це один із дуже багатьох проєктів, які ми впроваджуємо у свої містах. Ми більше націлені на залучення громадян до всіх етапів бюджетного процесу.

– Як залучити більше людей до громадського бюджету?

Леонід: Ну у Києві завжди добра інформаційна кампанія, реклама в метро, сітілайти є, йде інформування, люди в столиці більше користуються цифровими інструментами, можуть більше долучатись. Інший момент – як зробити цю процедуру простою і доступною. Цей виклик завжди є, при чому не тільки в Україні. У нас були колеги і з Португалії, і з Нью-Йорку, для них це теж виклик.

Для великих міст є доброю практика поділу громадського бюджету на райони, не має бути однієї суми на все місто. Наприклад, Варшава поділена на 27 районів і кожен по суті має свій громадський бюджет. Чим менша територія, тим більше буде шансів, що мешканці будуть залучатись.

Зараз у Києві дуже широкий спектр цих проєктів і мені здається, що це заважає розвитку процесу. Для великого міста він має все ж таки бути сфокусованим в території, або тематиці.

Ігор: Зараз Кременчук та Бердянськ пішли по цьому шляху, є загальноміські проєкти і є по районах міста. Це дуже-дуже добра практика.

Якщо ж говорити стосовно Києва, то тут є багато проблем. Одна з них – це кількість населення, офіційно зареєстровано в столиці трохи менш як три мільйони людей, а реально живе близько 5 мільйонів.

Якщо зараз правильно реєстр громад зробити, то зовсім інша картина по кількості населення буде. А в нас вся бюджетна система побудована на нормативах в залежності від чисельності населення.

Анна: Щодо поділів на райони, великі міста цим не користуються, а от якщо говорити про громади, то вони це більше використовують. Вони ділять бюджет між адміністративним центром і округам, хоча суми там мізерні.

Леонід: Вони розуміють, що якщо вони не поділять бюджет для села, то люди просто не проголосують. Це в містах всі з телефонами і інтернетом, а в селі ні.

Взагалі Києву дуже пощастило, тут сконцентровані групи експертів, які сфокусовані на громадському бюджеті, зокрема від Ради Європи, які працюють зі шкільним громадським бюджетом і громадська бюджетна комісія. Ми постійно спостерігаємо жваву дискусію, зокрема і про поділ на райони.

– Чи є альтернатива конкурсному підходу до громадського бюджету?

Леонід: Виключною рисою українського громадського бюджету є конкурентність. Мабуть, ми як спільнота експертів-практиків не цього хотіли. Ми б хотіли, щоб реалізовувався основний принцип громадського бюджету – щоб були задоволені потреби мешканців. Але маємо те, що маємо.

У нас є приклад двох ОТГ: Томаківської і Чернігівської, вони виділили кошти на проєкти по старостинських округах і проводили там зустрічі, форуми. Збирали голів і адміністрацію, активних громадян і шляхом обговорення вирішували який проєкт буде реалізований. Тобто рішення приймалось не шляхом голосування, а шляхом досягнення консенсусу. Мені здається, нічого не заважає великим містам впровадити такий підхід, але не в рамках всього міста звісно.

Ігор: Я вважаю, що не може бути проєктного підходу без відбору. Крім громадського бюджету ми займаємось різними інструментами і допомагаємо впроваджувати їх в громадах. От один із напрямів – це розробка стратегій і програм розвитку громад.

Але з кожної стратегії розробляється план реалізації, який складається із переліку проєктів. Там ми не робимо конкурс, а експертний відбір проєктів.

Повірте мені, деякі пропозиції подаються такі, що вони не можуть бути реалізовані в принципі, або вони коштують дуже дорого. Але експертно-консенсусний підхід він цікавіший ніж просто голосування.

Ще один нюанс – це тематика самих проєктів, Україна не найбагатша країна Європи і основна частина пропозицій стосується якихось тактичних проблем: заасфальтувати кусок дороги, поставити дитячий майданчик, лавочки. Я думаю, що ми колись доживемось до того, що це будуть розвиткові проєкти, а все інше буд робитись за звичайний бюджет.

Анна: Якщо говорити про «битву проєктів» є і позитивні приклади, коли автори домовляються, згуртовуються і проводять інформаційні кампанії не тільки за свої пропозиції, але й інші, в Києві дуже багато таких прикладів.

Леонід: У конкурсі теж є свої переваги, тому що люди привчаються, що в них є класна ідея, вони зробили гарний проєкт, але вони ще мають провести промо-кампанію, самі, своїми силами.

Розмову вів Михайло Загородній