Сергій Іванович Климовський — український історик та археолог, кандидат історичних наук, який понад чверть століття провів із лопатою й пензликом у самому серці Києва, обстеживши понад два гектари стародавньої столиці. Саме він запропонував сміливу теорію про Замкову гору як одну з колисок міста і став засновником громадського музею «Замкова Гора».
Сьогодні його ім’я знають далеко за межами наукових кіл: останніми роками Климовський перетворився на гострого публіциста й блогера, який препарує російську пропаганду, геополітику Кремля та логіку «руського міра» крізь призму глибокого історичного знання. Археолог за фахом і сатирик за темпераментом, він поєднує академічну точність із дошкульним сарказмом.
Якщо стисло: Климовський Сергій — це людина, що однією рукою дістає з київського ґрунту артефакти п’ятитисячолітньої давнини, а іншою пише колонки про те, чому імперські амбіції сусідньої держави приречені повторити долю всіх імперій минулого.
Хто такий Сергій Климовський
Про особисте життя цього дослідника публічно відомо напрочуд мало — і це частина його образу. Він киянин, кандидат історичних наук, людина академічного складу, яка свідомо тримається подалі від світської хроніки. Біографічних деталей на кшталт точної дати народження чи родинних історій у відкритих джерелах майже немає, тож говорити про Климовського доводиться через те, що він зробив, а не через те, ким він народився.
Така стриманість зустрічається серед науковців старої школи, для яких головним «портретом» є бібліографія, а не сторінка в соцмережах. Климовський будував репутацію роками копіткої роботи, а не яскравими заявами. І коли його ім’я раптом загриміло в інтернеті, це сталося завдяки змісту, а не самопіару — рідкісний випадок для епохи, де гучність часто важить більше за глибину.
Парадокс Климовського в тому, що він став популярним блогером, не намагаючись ним стати — слава наздогнала вченого, який просто чесно робив свою справу.
Археолог, що читає Київ як відкриту книгу
Київська земля для Климовського — не склад уламків, а багатотомний літопис, де кожен шар ґрунту дописує власну главу. Близько двадцяти семи років він проводив стаціонарні та рятувальні розкопки просто в історичному центрі столиці, там, де під асфальтом і фундаментами ховаються свідчення від доби міді й бронзи до козацьких часів. Робота ця вимагала не лише фізичної витривалості, а й уміння «чути» місто: відрізнити випадкову яму від давнього житла, фрагмент кераміки від звичайного череп’я.
За роки занурення в київську археологію складається тверде переконання: матеріальні рештки часто говорять чесніше за літописи. Климовський якраз і працював на цьому стику — він постійно звіряв писемні джерела з тим, що знаходив у землі, від локалізації княжого двору до київських монет часів Володимира. Там, де хроніки мовчали або плутали, лопата ставила крапку.
Його розкопки охопили десятки об’єктів, але справжнім полем пристрасті стала одна-єдина гора над Подолом — місце, навколо якого він збудував цілу наукову концепцію.
Замкова гора — головна загадка дослідника
Замкова гора, вона ж Киселівка, вона ж Флорівська гора — пагорб-останець, що на сімдесят метрів здіймається над долиною Дніпра й панує над Подолом. Археологи копали тут ще з 1870-х років, але саме Климовський у 1999 році повернувся на цей майданчик із новими методами й свіжими питаннями. Площа верхівки — рівно два гектари, і кожен квадратний метр зберігає сліди трипільської культури, бронзового віку, милоградської та зарубинецької культур, слов’янських часів і Київської Русі.
Назву «Замкова» гора отримала лише в 1360-х роках, коли тут звели укріплений замок. А ось як вона звалася до того — велика загадка, відповідь на яку й запропонував Климовський. Його гіпотеза перевертає звичну картинку про походження міста й робить скромний пагорб одним із головних кандидатів на роль найдавнішого ядра Києва.
Наукова спадщина: книги та теорії
Доробок Климовського — це не гора статей заради статей, а кілька ґрунтовних праць, кожна з яких залишила слід в українській урбаністиці й археології. Нижче — ключові роботи, що сформували його репутацію серйозного дослідника.
- «Соціальна топографія Києва XVI — середини XVII ст.» — монографія, що вийшла друком у київському видавництві «Стилос» 2002 року обсягом близько 230 сторінок. У ній автор показує, як соціальні групи — міщани, ремісники, шляхта, духовенство — формували планування вулиць, розташування садиб і навіть архітектурний стиль міста. Це живий портрет Києва на зламі середньовіччя й ранньомодерної доби, коли місто діяло за нормами магдебурзького права.
- «Замкова гора в Києві: п’ять тисяч років історії» — праця 2005 року, у якій Климовський спресував тисячоліття в одну цілісну оповідь про конкретний пагорб і його роль у народженні столиці.
- «Перспективи досліджень і нові знахідки на Замковій горі Києва» — стаття 2006 року, що підбила підсумки нових розкопок і окреслила, куди рухатися далі.
Окрему цінність має той факт, що Климовський порівнював Київ із іншими містами Речі Посполитої та Європи, аналізуючи, наскільки повно місто використовувало норми магдебурзького права. Така компаративна оптика робить його праці корисними не лише для вузьких фахівців, а й для кожного, хто хоче зрозуміти, чому Київ був, по суті, третьою столицею тогочасної держави. Для зручності зведу головне в таблицю.
| Праця | Рік | Тема та значення |
|---|---|---|
| Соціальна топографія Києва XVI — сер. XVII ст. | 2002 | Як соціальні групи формували простір міста; магдебурзьке право; класика української урбаністики |
| Замкова гора в Києві: п’ять тисяч років історії | 2005 | Цілісна історія пагорба від енеоліту до пізнього середньовіччя |
| Перспективи досліджень на Замковій горі | 2006 | Нові знахідки, методика, напрями подальших розкопок |
Дані щодо публікацій звірені з академічним ресурсом «Енциклопедія історії України». Саме на такі першоджерела варто спиратися кожному, хто захоче перевірити наукову вагу того чи іншого твердження, а не покладатися на перекази в соцмережах.
Гіпотеза про Хоревицю та суперечки навколо неї
Найгучніша ідея Климовського звучить майже як детективна розв’язка: Замкова гора — це і є літописна Хоревиця, пагорб одного з трьох легендарних братів-засновників Києва, Хорива. За цією логікою укріплена резиденція стояла тут ще до того, як на Старокиївській горі постало городище, яке традиційно вважають точкою відліку міста. Якщо вчений має рацію, біографія Києва стає глибшою на тисячоліття, а скромна Киселівка перетворюється на одну з його колисок.
Втім, чесний погляд вимагає назвати й контраргументи, бо наука живе суперечкою, а не одностайними оплесками. Чимало дослідників наполягають, що князівська резиденція все ж розташовувалася на Старокиївській горі — мовляв, Замкова гора була незручною для постійного життя через дефіцит води й складне сполучення з Подолом та Старим Києвом. Тому гіпотезу про Хоревицю частина фахівців приймає обережно, як вірогідне припущення, а не доведений факт.
Сила Климовського не в тому, що він має остаточну відповідь, а в тому, що він поставив правильне питання — і змусив усю спільноту повернутися до пагорба, який вважали другорядним.
Саме ця інтелектуальна сміливість і робить його постать важливою. У часи, коли сусідні наративи раз у раз намагаються привласнити київську спадщину, аргументована теорія про власне, автохтонне коріння столиці важить не лише як наука, а й як частина культурного самозахисту.
Музей «Замкова Гора»: історія, що оживає
2005 року Климовський зробив крок, на який наважуються одиниці: заснував громадський музей «Замкова Гора» — не на державні кошти, а завдяки власному ентузіазму та співпраці з місцевою громадою. Це принципова відмінність від звичних бюджетних установ: тут історія тримається не на бюрократичних кошторисах, а на людях, які вірять у її цінність.
Музей задумано як простір, де археологія перестає бути сухим звітом і стає досвідом. Відвідувач може дізнатися про багатотисячолітню історію пагорба буквально на місці розкопок, побачити артефакти в тому самому ландшафті, де їх знайшли, послухати лекцію чи екскурсію. Така модель — коли експозиція зростає просто з-під ніг — рідкість навіть для великих столиць.
Громадський статус має ще один прихований сенс: він доводить, що збереження пам’яті не обов’язково чекати від держави. Там, де офіційні інституції іноді зволікають, ініціатива однієї людини й невеликої спільноти здатна врятувати ціле історичне урочище від забуття.
Від лопати до клавіатури: Климовський-публіцист
Друге життя Климовського почалося тоді, коли він узявся писати про сучасність. Його сторінка у Facebook та колонки на українських медіамайданчиках перетворилися на майстерню гострої політичної аналітики. Він розбирає зовнішню й внутрішню політику Росії, війну, анексію Криму, безжально висміює пропагандистські міфи Кремля — від культу Дев’ятого травня до мему про «дідів, які воювали».
Головна його зброя — історичні паралелі. Маючи фахову освіту, він раз у раз показує, як сучасна Росія наступає на ті самі граблі, що й Радянський Союз чи давні імперії, і чому ці помилки коштуватимуть їй дорого. Сарказм і сатира тут не самоціль, а спосіб зробити складну геополітику зрозумілою й запам’ятовуваною. Несподівано вірусною свого часу стала і його відеолекція «Виникнення Києва і Київської Русі» в межах проєкту «Вільна школа Опору».
Станом на 2025–2026 роки Климовський лишається плодовитим автором: його колонки регулярно виходять на провідних інформаційних порталах і торкаються найгарячіших тем — від можливих змін у глобальній фінансовій системі до ролі Пекіна в завершенні війни. Щоб було наочно, де й про що він пише, зведу це в таблицю.
| Майданчик | Формат | Основні теми |
|---|---|---|
| Авторський блог, короткі есеї | Оперативна реакція на події, сатира, історичні паралелі | |
| Медіапортали (Главред, Обозреватель, 24 канал, УНІАН) | Аналітичні колонки | Геополітика, війна, прорахунки Кремля, фінанси, дипломатія |
| Відеолекції («Вільна школа Опору») | Просвітницькі виступи | Походження Києва, Київська Русь, історія як зброя проти міфів |
Така творча двоїстість — рідкісний сплав. Археолог дає публіцистові відчуття глибокого часу, а публіцист дає археологові аудиторію, яка інакше ніколи б не зазирнула в звіти про розкопки. Разом виходить голос, який однаково переконливо говорить і про трипільські горщики, і про дрони над Москвою.
Чому варто читати Климовського сьогодні
Для просунутого читача тексти Климовського — це привід для власних роздумів і відправна точка для глибшого занурення в історію. Для початківця — м’який, але чесний вхід у тему, де складне пояснюють без зверхності. Щоб отримати від його доробку максимум, є кілька практичних порад, перевірених на власному читацькому досвіді.
- Розділяйте науку й публіцистику. Монографії варто сприймати як академічне джерело, а колонки — як авторську аналітику з виразною позицією. Це різні жанри з різним рівнем доказовості, і плутати їх не варто.
- Перевіряйте гучні тези. Навіть найцікавіша гіпотеза про Хоревицю лишається гіпотезою — звіряйте її з академічними довідниками й працями інших археологів, перш ніж переказувати як факт.
- Шукайте першоджерела. Якщо тема зачепила, не зупиняйтеся на переказах: беріть саму книгу «Соціальна топографія Києва» чи фахові видання, де можна побачити аргументацію цілком.
- Цінуйте метод, а не лише висновок. Найкорисніше в Климовського — звичка звіряти писемне джерело з матеріальним. Це універсальний навик критичного мислення, який стане в пригоді далеко за межами археології.
Дотримуючись цих простих правил, ви отримаєте від його спадщини не набір ефектних фактів для застілля, а справжній інструмент розуміння того, як влаштована історична правда й чому вона так часто стає полем боротьби.
Київ, який триває в кожному шарі ґрунту
Постать Климовського показує дивовижну річ: між трипільським горщиком і сьогоднішнім новинним заголовком насправді одна неперервна лінія. Людина, яка десятиліттями вслухалася в київську землю, навчилася чути й сучасність — бо імперські сценарії, як і культурні шари, мають звичку повторюватися. І поки хтось готовий копати глибше за поверхню, місто над Дніпром не залишиться без свого літописця.
Замкова гора досі мовчазно височіє над Подолом, зберігаючи відповіді, які ще належить дістати. Хтось колись повернеться на її схили з новими методами й новими питаннями — і тоді розмова, розпочата Климовським, неодмінно продовжиться.
Leave a Reply