Олег Миколайович Кулініч народився 21 травня 1969 року в Смілі на Черкащині. У 1989–1994 роках він навчався у Вищій школі КДБ СРСР, яка згодом стала Академією ФСБ Росії. У травні 1994-го склав присягу на вірність народові України. Ця присяга стала першою сторінкою довгої історії, що зрештою привела його на чолі Головного управління СБУ в АР Крим і закінчилася арештом за підозрою в державній зраді.
У публічному просторі України є кілька відомих людей з подібним іменем, зокрема народний депутат Олег Іванович Кулініч з Полтавщини. Ця стаття повністю присвячена Олегу Миколайовичу Кулінічу — полковнику СБУ, колишньому очільнику кримського напрямку спецслужби, чия справа стала однією з найгучніших історій російського проникнення в українські силові структури після 2014 року.
Його кар’єра поєднує радянську розвідувальну школу, роботу в енергетиці та земельних органах часів Януковича, призначення на чутливу посаду вже за президента Зеленського та масштабні звинувачення в саботажі оборони півдня України напередодні повномасштабного вторгнення. Справа досі розглядається в Шевченківському районному суді Києва у закритому режимі. Станом на червень 2026 року Кулініч перебуває під вартою, вироку немає.
Освіта в тіні КДБ та перші кроки в СБУ
Система радянських спецшкіл готувала не просто офіцерів — вона формувала людей, які вміли жити подвійним життям десятиліттями. Кулініч пройшов саме такий шлях. Після навчання він працював на оперативних та керівних посадах у Службі безпеки України до 2009 року. Потім раптово пішов у цивільну сферу: став радником міністра палива та енергетики, заступником державного секретаря Мінпаливенерго, очолив групу радників першого віце-прем’єра.
У 2006 році Кабмін призначив його віце-президентом «Енергоатому» з юридичних питань та корпоративних ризиків. На цій посаді він працював під керівництвом Андрія Деркача — людини, чиє ім’я пізніше неодноразово з’являлося в контексті проросійських зв’язків. Близькість до родини Деркачів стала однією з характерних рис його оточення на багато років.
У 2008 році за квотою Блоку Литвина Кулініч очолив Державний комітет України по земельних ресурсах. Цей період став важливим не лише для кар’єри, а й для подальших скандалів. За даними розслідування Bihus.Info, у 2010 році 42 гектари землі ландшафтного заказника в Конча-Заспі розділили на 13 ділянок і передали людям з оточення Деркача. СБУ, ДБР та прокуратура підтвердили, що передача відбувалася за вказівками Кулініча через Обухівську райадміністрацію. У січні 2020 року Печерський суд наклав арешт на ці ділянки вартістю близько 930 мільйонів гривень.
Ці епізоди показують, як людина з радянським розвідувальним бекграундом комфортно почувалася в системі, де земля та енергетика ставали інструментами впливу та накопичення капіталу. Зв’язки з урядовцями часів Януковича він зберіг навіть після 2014 року, коли багато з них виїхали до Росії.
Повернення в СБУ та призначення на кримський напрямок
21 жовтня 2020 року президент Володимир Зеленський призначив Кулініча начальником Головного управління СБУ в Автономній Республіці Крим. Посада з базуванням у Херсоні була однією з найчутливіших: саме звідси українська контррозвідка мала стежити за російськими агентурними мережами на окупованому півострові, запобігати диверсіям та збирати інформацію про підготовку до можливого наступу з Криму.
Призначення людини з таким бекграундом на таку посаду досі викликає питання. За даними розслідування The Sunday Times (лютий 2025), у 2018–2019 роках Кулініч активно співпрацював з американським адвокатом Маркусом Коеном — колишнім лобістом Зеленського. Коен знайомив його з командою майбутнього президента як «політичного експерта», який працює про bono. Фінансування частини лобістських зусиль на користь кампанії Зеленського, за даними документів, йшло через посередників з Москви, зокрема через колишнього заступника секретаря РНБО Володимира Сивковича.
Після перемоги Зеленського Коен задекларував роботу на користь голови СБУ Івана Баканова та адміністрації президента. Кулініча «віддячили» ключовою посадою в кримському управлінні. У 2025 році британські журналісти прямо назвали його «найціннішим агентом ФСБ в Україні» та порівняли з Кімом Філбі — легендарним радянським агентом, який десятиліттями руйнував британську розвідку зсередини.
Саботаж перед вторгненням та розвал контррозвідки
На посаді Кулініч швидко почав змінювати роботу управління. За свідченнями співробітників СБУ, які наводять слідчі та журналісти, він ініціював у квітні 2021 року масштабні антитерористичні навчання в Херсонській області. Формально — для перевірки готовності. Фактично, за оцінками контррозвідників, ці навчання виявили слабкі місця української оборони, які потім використала російська сторона.
У перші години повномасштабного вторгнення ситуація стала критичною. Кулініч блокував спроби донести до керівництва СБУ реальну картину того, що відбувається з боку Криму. Він не вжив заходів для захисту державного суверенітету, порушував накази, евакуював співробітників в інший регіон і навіть вилучив зброю в підлеглих. Оперативний псевдонім у ФСБ — «Котигорошко».
16 липня 2022 року СБУ та ДБР провели спецоперацію і затримали Кулініча. Йому інкримінують державну зраду (ч. 1 ст. 111 КК України), створення злочинної організації (ч. 3 ст. 255), самовільне залишення місця служби в умовах воєнного стану та інші злочини. Слідство встановило, що він передавав російським спецслужбам інформацію, що становить державну таємницю, зокрема про систему оборони півдня України, розташування військових об’єктів та персональні дані співробітників СБУ та членів їхніх сімей.
Розслідування тривало до квітня 2023 року. ДБР завершило збір доказів і передало справу до суду. Засідання відбуваються у закритому режимі. Станом на 2026 рік Кулініч досі під вартою, апеляційні та процесуальні рухи тривають, але остаточного вироку немає.
Мережа зв’язків та ширший контекст російського впливу
Кулініч не був одинаком. Слідство та журналістські розслідування вказують на цілу мережу, пов’язану з колишніми високопосадовцями часів Януковича. Сивкович та екс-глава Адміністрації Президента Андрій Клюєв, за даними The Sunday Times, координували «політичний офіс» у Москві, який курував діяльність агента. Регулярні поїздки до митрополита УПЦ МП Онуфрія та активна участь у житті Церкви Московського патріархату створювали додаткове прикриття та канали комунікації.
Зв’язки з Деркачем, земельні оборудки 2010 року, робота в «Енергоатомі» — усе це формувало середовище, де людина з радянським бекграундом могла зберігати лояльність до старої системи, навіть присягаючи новій державі.
Уроки та наслідки для української безпеки
Справа Кулініча стала болючим нагадуванням про те, наскільки глибоко російські спецслужби могли проникати в українські структури навіть після 2014 року. Призначення на ключову посаду людини з таким минулим свідчить про прогалини у системі перевірки кадрів. Руйнування контррозвідувальної роботи на кримському напрямку безпосередньо вплинуло на здатність України вчасно реагувати на підготовку вторгнення з півдня.
Сьогодні, коли триває війна, такі кейси змушують переглядати підходи до формування еліт у силових структурах, посилювати внутрішню контррозвідку та аналізувати не лише формальні біографії, а й неформальні зв’язки, фінансові потоки та ідеологічні орієнтири. Історія людини, яка десятиліттями балансувала між двома світами, закінчилася не в кабінеті з орденами, а в камері слідчого ізолятора. Це не просто персональна драма — це історія про ціну довіри в системі, яка воює за своє існування.
Залишити відповідь