Хамас — це палестинський ісламістський політичний і військовий рух, повна назва якого звучить як «Харакат аль-Мукавама аль-Ісламія» (Рух ісламського опору). Він виник у грудні 1987 року в секторі Газа під час Першої інтифади як відгалуження «Братів-мусульман». Від самого початку організація поєднувала соціальну діяльність, релігійну пропаганду та збройний опір ізраїльській окупації. Сьогодні, у 2026 році, після майже дворічної війни, яка розпочалася 7 жовтня 2023-го, Хамас продовжує контролювати значну частину території Гази, хоча його цивільна адміністрація офіційно заявила про готовність передати повноваження технократичному комітету.
Головна мета руху, зафіксована ще в першій хартії 1988 року, — звільнення всієї історичної Палестини від ізраїльського контролю та створення ісламської держави. У документі 2017 року риторика стала м’якшою: організація заявила про готовність прийняти тимчасову палестинську державу в межах кордонів 1967 року без офіційного визнання Ізраїлю. Саме ця подвійність — між радикальною ідеологією та прагматичними політичними кроками — визначає всю історію Хамасу.
Для мільйонів палестинців у Газі Хамас протягом майже двох десятиліть був і урядом, і силою, що забезпечувала соціальні послуги, і символом спротиву. Водночас для Ізраїлю, США, Європейського Союзу, Великої Британії, Канади, Австралії та низки інших держав він є терористичною організацією. Ця розбіжність у сприйнятті робить тему особливо складною і вимагає максимально точного розгляду фактів.
Походження та заснування руху
Історія Хамасу починається не в 1987 році, а набагато раніше — у 1970-х. Шейх Ахмед Ясін, паралізований палестинський священнослужитель, який навчався в Каїрі, створив у Газі мережу ісламських благодійних організацій під назвою «Муджама аль-Ісламія». Ці структури будували мечеті, школи, клініки та спортивні клуби. Вони заповнювали вакуум, який залишала світська Організація визволення Палестини (ОВП) на чолі з Ясіром Арафатом. За моїм досвідом аналізу подібних рухів, саме соціальна робота часто стає фундаментом політичного впливу в умовах окупації та бідності.
Коли в грудні 1987 року спалахнула Перша інтифада, Ясін і група його соратників — Абдель Азіз ар-Рантісі, Махмуд аз-Захар та інші — вирішили, що настав час перейти від чистої даави (заклику до ісламу) до активного спротиву. 10 грудня 1987 року офіційно з’явився Хамас. Назва є абревіатурою арабської фрази, а саме слово «хамас» означає «завзяття» або «ентузіазм». Рух свідомо позиціонував себе як альтернативу світському націоналізму ФАТХу.
Цікавий нюанс: у 1980-х роках ізраїльська влада деякий час дивилася на ісламістів більш прихильно, ніж на ОВП, вважаючи їх менш небезпечними. Ця стратегія згодом обернулася проти самих ізраїльтян. До 1988 року Хамас уже мав власну хартію і розпочав перші збройні акції. Типова помилка багатьох спостерігачів — вважати, що організація виникла раптово. Насправді вона виросла з глибокого соціального ґрунту, який формувався десятиліттями.
У 2026 році, коли багато лідерів першого покоління вже загинули, ця історія заснування залишається важливим елементом ідентичності. Молоді члени бригад «Аль-Кассам» досі вивчають біографію Ясіна як приклад відданості ідеї. Водночас критики вказують, що саме цей релігійно-націоналістичний синтез зробив компроміс із Ізраїлем практично неможливим на десятиліття вперед.
1987 — заснування Хамасу під час Першої інтифади.
1988 — публікація першої хартії.
2006 — перемога на парламентських виборах.
2007 — збройне захоплення влади в Газі.
7 жовтня 2023 — масштабна атака на Ізраїль.
Жовтень 2025 — укладення припинення вогню.
Липень 2026 — заява про розпуск цивільної адміністрації.
Ідеологія: від хартії 1988 року до документа 2017-го
Ідеологія Хамасу — це суміш сунітського ісламізму, палестинського націоналізму та антисіонізму. У хартії 1988 року Палестина проголошувалася ісламським вакуфом (непорушним майном), яке не може бути віддане не-мусульманам. Текст містив прямі заклики до джихаду проти Ізраїлю та уривки, які критики справедливо називають антисемітськими. Організація чітко заявляла, що її боротьба — це релігійний обов’язок.
У травні 2017 року Хамас оприлюднив новий документ під назвою «Загальні принципи та політики». Тут уже говорилося, що конфлікт ведеться не з євреями як релігійною групою, а з «сіоністським проектом». З’явилася готовність прийняти державу в межах 1967 року «як формулу національного консенсусу». Багато аналітиків побачили в цьому спробу вийти з міжнародної ізоляції. Однак сам документ не скасовував хартію 1988 року і не відмовлявся від довгострокової мети — всієї історичної Палестини.
Практичний приклад: навіть після 2017 року лідери Хамасу неодноразово підкреслювали, що будь-яке перемир’я — це лише «худна» (тимчасова перерва), а не визнання Ізраїлю. У 2023–2025 роках ця позиція проявилася в переговорах про заручників: організація вимагала масштабного обміну полоненими та зняття блокади, але не погоджувалася на повне роззброєння.
Типова помилка західних спостерігачів — сприймати документ 2017 року як справжню ідеологічну трансформацію. У нашій практиці аналізу подібних груп видно, що такі тексти часто виконують роль дипломатичного інструменту, тоді як внутрішня ідеологічна підготовка залишається незмінною. У 2026 році, коли багато молодих бійців виросли вже в умовах повної ізоляції Гази, радикальні інтерпретації хартії 1988 року знову набирають сили.
Структура організації та бригади «Аль-Кассам»
Хамас побудований за класичною моделлю «Братів-мусульман» — триєдиною системою: політичне керівництво, соціальна мережа (даава) і військове крило. Вищий орган — Рада шури, яка обирає Політичне бюро. Після 2012 року через сирійську війну політичне керівництво переїхало до Катару. Внутрішнє керівництво в Газі завжди мало значну автономію.
Збройне крило — Бригади Ізз ад-Діна аль-Кассама — названі на честь сирійського проповідника, який боровся проти британців і єврейських поселенців у 1930-х. До 2023 року чисельність оцінювали від 15 до 40 тисяч бійців. Вони спеціалізувалися на ракетних обстрілах, підземних тунелях, засідках і диверсійних операціях. Після жовтня 2023 року організація зазнала важких втрат серед командування: загинули Ях’я Сінвар, Мухаммед Дейф, Ісмаїл Ханія та низка інших високопоставлених фігур.
Окрему роль відіграє система безпеки (Джіхаз Аман), яка контролювала внутрішню ситуацію в Газі, придушуючи опозицію та підозрюваних у співпраці з Ізраїлем. Соціальна мережа — школи, лікарні, програми допомоги бідним — дозволяла Хамасу зберігати підтримку населення навіть під час блокади. У 2026 році, коли цивільна адміністрація заявила про готовність піти, саме військова структура залишається головним інструментом впливу.
Практичний нюанс: багато хто плутає політичне і військове крила. Деякі держави (наприклад, раніше ЄС) намагалися розділяти їх юридично. Однак на практиці керівництво є єдиним, і рішення про атаки приймаються на найвищому рівні. У 2026 році після серії ліквідацій у керівництві виник вакуум, який ускладнює будь-які переговори про роззброєння.
• 1987 — рік заснування
• 2006 — 74 місця зі 132 на виборах
• З 2007 — де-факто влада в Газі
• Понад 1200 загиблих в Ізраїлі 7 жовтня 2023
• Десятки тисяч загиблих у Газі до кінця 2025 року
• Близько 40–46 % території Гази під контролем Хамасу станом на середину 2026
Прихід до влади в Газі та правління 2007–2023 років
У січні 2006 року Хамас несподівано для багатьох переміг на парламентських виборах, отримавши 74 місця. Кампанія будувалася на гаслах боротьби з корупцією ФАТХу та «опорі». Міжнародна спільнота відмовилася визнавати уряд, який очолювали ісламісти. У червні 2007 року Хамас силою витіснив сили ФАТХу з Гази. Відтоді сектор існував як окрема територія під його контролем.
Правління Хамасу характеризувалося жорстким контролем, запровадженням елементів шаріату в окремих сферах і постійними конфліктами з Ізраїлем. Блокада з боку Ізраїлю та Єгипту суттєво обмежила економіку. Водночас організація розвивала тунельну економіку, отримувала фінансування з Ірану, Катару та через власні інвестиції. Соціальні програми допомагали утримувати лояльність частини населення.
Приклад із практики: під час операцій Ізраїлю 2008–2009, 2012, 2014 і 2021 років Хамас демонстрував здатність швидко відновлювати ракетний потенціал. Однак цивільне населення платило найвищу ціну. Типова помилка — вважати, що підтримка Хамасу була абсолютною. Опитування різних років показували коливання: від високого рівня після перемог до різкого падіння під час гуманітарних криз.
У 2026 році наслідки майже двадцятирічного правління відчутні дуже гостро. Руйнування інфраструктури, висока смертність і втрата значної частини керівництва ставлять під сумнів можливість швидкого відновлення колишньої моделі влади. Саме тому заява про передачу цивільних повноважень технократам стала логічним, хоча й вимушеним кроком.
Війна 2023–2025 років і зміни 2026-го
7 жовтня 2023 року Хамас здійснив найбільшу атаку на Ізраїль за всю історію конфлікту. Близько 1200 людей загинули, понад 250 потрапили в полон. Ізраїль відповів масштабною наземною операцією. Війна тривала з перервами до жовтня 2025 року, коли було укладено припинення вогню під егідою США та посередників.
Станом на середину 2026 року Ізраїль контролює приблизно 54–60 % території Гази, а Хамас утримує близько 40–46 %. Багато топ-лідерів ліквідовано. У липні 2026 року організація оголосила про розпуск своєї цивільної адміністрації та готовність передати управління Національному комітету з управління Газою. Водночас питання роззброєння залишається відкритим — Хамас обумовлює його повним виведенням ізраїльських військ і міжнародними гарантіями.
Практичний аспект: навіть за умов передачі цивільної влади військова структура може зберегтися в підпіллі. Історія інших конфліктів показує, що такі організації рідко зникають повністю після втрати території. У 2026 році головне питання — чи зможе міжнародна спільнота запропонувати палестинцям Гази реальну альтернативу без повернення до попередньої моделі.
Будь-які переговори про майбутнє Гази без урахування реальної військової сили Хамасу ризикують повторити помилки минулих десятиліть. Роззброєння без політичного врегулювання та економічної перспективи для населення майже неможливе.
Міжнародний статус і джерела підтримки
Хамас офіційно визнаний терористичною організацією Сполученими Штатами (з 1997), Європейським Союзом, Великою Британією, Канадою, Австралією, Ізраїлем, Японією та низкою інших країн. Деякі держави розрізняють політичне і військове крила, але на практиці санкції охоплюють усю структуру. Водночас Іран, Катар, Туреччина та окремі арабські країни надавали йому різний рівень політичної, фінансової або гуманітарної підтримки.
Фінансування надходило з податків у Газі, допомоги від Катару, іранської зброї та технологій, а також через міжнародні благодійні мережі. Після 2023 року можливості суттєво звузилися. У 2026 році США розширили санкції навіть на окремі гілки «Братів-мусульман» у Єгипті та Йорданії через зв’язки з Хамасом.
Приклад: Катар протягом років був головним каналом гуманітарної допомоги та місцем перебування політичного керівництва. Це дозволяло організації вести переговори, але водночас робило її залежною від зовнішніх гравців. У нашій практиці видно, що така залежність часто обмежує свободу маневру.
Вплив на палестинське суспільство та перспективи
Для частини палестинців Хамас залишається символом опору, який не пішов на компроміси, на відміну від ОВП і ФАТХу. Для інших — причиною ізоляції, руйнувань і відсутності нормального життя. Соціальні програми організації десятиліттями компенсували слабкість державних інституцій, але ціна цього — тотальний контроль і відсутність політичного плюралізму.
У 2026 році, після катастрофічних втрат, суспільство Гази стоїть перед вибором. Технократичний комітет поки що не має реальної влади на землі. Малі антихамасівські групи з’являються в зонах ізраїльського контролю, але їхній вплив обмежений. Довгострокова перспектива залежить від того, чи зможуть міжнародні гравці запропонувати модель управління, яка буде і безпечною для Ізраїлю, і прийнятною для палестинців.
Міф: Хамас — лише терористична група без соціальної бази.
Реальність: організація десятиліттями будувала мережу шкіл, лікарень і благодійності, яка забезпечувала їй підтримку.
Міф: Документ 2017 року означає відмову від знищення Ізраїлю.
Реальність: він не скасовує хартію 1988 року і залишає довгострокову мету відкритою.
Хамас у 2026 році — це вже не та сила, якою він був у 2007 чи навіть у 2023. Втрата лідерів, території та ресурсів змінила баланс. Проте ідея, яку він уособлює, і структура, що залишилася, продовжують впливати на регіон. Розуміння цієї організації вимагає відмови від спрощених ярликів і уваги до конкретної історії, ідеології та практичних обставин, у яких вона існувала майже чотири десятиліття.
Leave a Reply