Офіційної мирної угоди між Україною та Росією станом на липень 2026 року не існує, хоча перемовини тривають майже рік — відтоді, як у серпні 2025-го в Анкориджі зустрілися Дональд Трамп і Володимир Путін. За цей час сторони проговорили кілька версій мирного плану: від суперечливого документа з 28 пунктів до переглянутої рамки на 19–20 пунктів, — але базові розбіжності щодо території, чисельності українського війська та перспектив НАТО так і лишаються невирішеними.
Найгостріше питання — доля Донбасу. Москва вимагає виведення українських підрозділів із тих частин Донецької та Луганської областей, яких вона не змогла захопити силою, тоді як Київ наполягає на замороженні лінії фронту в теперішньому стані. Президент Володимир Зеленський, очільник МЗС Андрій Сибіга й керівник Головного управління розвідки Кирило Буданов послідовно заявляють, що територіальні поступки неприйнятні ні політично, ні конституційно.
На початку липня українська влада описує лінію фронту як відносно стабілізовану, а вирішальну боротьбу — таку, що перемістилася у небо: йдеться про протиповітряну оборону та далекобійні удари по території Росії. За інформацією Financial Times, Кремль може свідомо тягнути зі змістовними перемовинами щонайменше до 2027 року, розраховуючи на подальший військовий тиск.
За минулий рік слово «мирна угода» лунало в Анкориджі, Женеві, Абу-Дабі, Маямі та Парижі — і щоразу набувало нового обсягу й нових деталей. Одні раунди завершувалися оптимістичними заявами про 90-відсоткову готовність документа, інші — мовчанкою чи взаємними звинуваченнями сторін у зриві домовленостей. Лінія фронту тим часом майже не рухалася, а небо над українськими містами не залишалося спокійним жодної ночі: дипломатичний марафон перетворився на окрему реальність зі своєю логікою, персонажами й термінологією, паралельну реальності бойових дій на землі.
Що таке мирна угода і чим вона відрізняється від перемир’я
У міжнародному праві мирна угода — це юридично обов’язковий документ, який офіційно завершує стан війни між державами й фіксує умови подальших відносин: кордони, репарації чи компенсації, гарантії безпеки, механізми моніторингу виконання. Це принципово інший рівень, ніж перемир’я або звичайне припинення вогню, які лише зупиняють бойові дії, не розв’язуючи політичних питань і формально не закриваючи стан війни.
Мирна угода — це юридично обов’язковий міжнародний документ, який офіційно завершує стан війни; перемир’я чи призупинення вогню такого статусу не мають і можуть тривати роками без остаточного врегулювання.
Історія знає приклади, коли проміжний статус розтягувався на десятиліття. Корейська війна від 1953 року формально не завершена мирним договором — лише угодою про перемир’я, тож Північна і Південна Корея юридично й досі перебувають у стані війни. Дейтонські угоди 1995 року, навпаки, стали прикладом повноцінного врегулювання для Боснії й Герцеговини, але лише завдяки залученню держав-гарантів і розміщенню міжнародного військового контингенту. Саме тому питання гарантій та миротворчої присутності для України обговорюють паралельно з територіальним — без них будь-який документ ризикує повторити долю попередніх домовленостей, які Росія вже порушувала в Молдові, Грузії та в самій Україні після 2014 року.
Довгий шлях до столу переговорів: хронологія 2025–2026
Активна фаза перемовин почалася восени 2025 року, коли спецпредставник Трампа Стів Віткофф і радник президента Джаред Кушнер, щойно завершивши посередництво в угоді щодо Гази, перемкнулися на українське питання. Після серії контактів із головним переговорником Кремля Кирилом Дмитрієвим з’явився план на 28 пунктів, який менш ніж за тиждень витік у пресу й одразу викликав хвилю критики з боку Києва та європейських столиць: документ виглядав як список максималістських вимог Москви, лише частково пом’якшений.
Термінова зустріч у Женеві 23–24 листопада 2025 року звела представників США, України та ключових європейських держав і започаткувала перегляд плану до приблизно 19–20 пунктів. У грудні, після розмови з Трампом, Зеленський заявив про 90-відсоткову готовність угоди, хоча територія і статус Запорізької атомної електростанції лишалися відкритими питаннями. На початку січня 2026-го в Парижі ухвалили окрему декларацію про гарантії безпеки, а вже наступні тристоронні раунди в Абу-Дабі й Женеві вперше формально внесли територіальне питання до порядку денного — щоправда, без жодного прориву.
| Дата | Подія | Значення |
|---|---|---|
| Серпень 2025 | Саміт Трампа і Путіна на Алясці | Сторони по-різному тлумачать усні домовленості |
| Листопад 2025 | Витік «плану з 28 пунктів» | Критика Києва й Європи як надто проросійського |
| 23–24 листопада 2025 | Термінові переговори в Женеві | План скорочено до 19–20 пунктів |
| Грудень 2025 | Переговори у Флориді | Зеленський заявляє про 90% готовності |
| 6 січня 2026 | Паризька декларація | Рамка гарантій безпеки для України |
| Січень–лютий 2026 | Раунди в Абу-Дабі та Женеві | Територія вперше офіційно на порядку денному |
| Березень 2026 | Заплановані перемовини скасовано | Через операцію США та Ізраїлю проти Ірану |
| Травень 2026 | Сибіга підтверджує позицію Києва | «Жодних поступок», ідея референдуму |
| Червень 2026 | Відкритий лист Зеленського Путіну | Кремль відповідає скептично |
| Липень 2026 | Буданов знімає питання референдуму | За даними FT, Росія тягне час до 2027 року |
За даними Axios, House of Commons Library та Financial Times.
Кожен новий раунд перемовин супроводжувався заявами про «прогрес» і майже щоразу застрягав на тих самих двох пунктах — територія і гарантії безпеки. Ця циклічність стала настільки звичною, що українські посадовці дедалі рідше називають конкретні дедлайни, а західні редакції обережніше формулюють заголовки про «близький» мир.
Головні суперечності: територія, армія, НАТО
За словами Буданова, у Москві переконані, що на алясканському саміті домовилися про так звану формулу «3 плюс 2»: визнання російського контролю над Кримом, Донецькою і Луганською областями повністю та над окупованими частинами Херсонської й Запорізької областей. Україна такого трактування не підтверджує й наполягає, що жодних територіальних домовленостей на найвищому рівні насправді укладено не було. Розбіжність саме в трактуванні цієї зустрічі — одна з причин, чому наступні раунди переговорів так важко просуваються вперед.
Порівняння трьох версій мирного плану — початкового американсько-російського, переглянутого українсько-американського та європейської контрпропозиції — показує, наскільки далеко розійшлися позиції сторін навіть у деталях, що на перший погляд здаються технічними.
| Питання | План США–РФ (28 пунктів) | План Україна–США (~20 пунктів) | Європейська контрпропозиція (24 пункти) |
|---|---|---|---|
| Донбас | Повне виведення ЗСУ з Донецької й Луганської областей | «Вільна економічна зона» на спірній території, питання — на референдум | Припинення вогню по нинішній лінії фронту без відведення військ |
| Чисельність армії | Обмеження до 600 000 осіб | Збільшено до близько 800 000 осіб | До 800 000 осіб, окремо обумовлено «у мирний час» |
| НАТО | Конституційна заборона вступу України | Питання не врегульоване, заявку тимчасово відкладено | Рішення залишається за консенсусом членів НАТО, якого немає |
| Гарантії безпеки | Загальна формула діалогу Росія–НАТО за посередництва США | Гарантії «на кшталт статті 5» від США, НАТО й Європи | Аналогічні, з наголосом на «надійність» (robust) |
За аналізом CSIS та відкритих версій переговорних текстів.
Наприкінці червня аналітики Інституту вивчення війни звернули увагу, що Путін публічно повторив вимоги, які по суті збігаються з ультимативними умовами, озвученими ще у 2022 році під час стамбульських перемовин. На їхню думку, це свідчить, що Кремль не відмовився від початкових воєнних цілей, попри рік інтенсивної дипломатії й зміни на фронті. Київ у відповідь послідовно повторює: конституція забороняє відмову від території, і жодна угода з територіальними поступками не отримає підтримки суспільства.
Гарантії безпеки: що готова дати Україні «Коаліція охочих»
Паралельно з територіальним треком розвивається окремий, майже такий же складний напрям — гарантії безпеки. «Коаліція охочих», що об’єднує понад 30 держав під співголовуванням Британії та Франції, ще у січні 2026-го в Парижі ухвалила декларацію про «надійні» гарантії, які мають набути чинності одразу після припинення вогню.
Ключовий елемент цієї архітектури — багатонаціональні сили сприяння Україні (Multinational Force Ukraine), штаб яких розмістили у форті Мон-Валер’єн під Парижем. Двадцять шість країн формально погодилися розгорнути контингенти в повітрі, на морі та на суходолі — не на лінії фронту, а в тилових районах, які ще визначають, і не для класичної миротворчої місії, а як сигнал стратегічної підтримки. Моніторинг режиму припинення вогню, за задумом, забезпечать дрони, супутники й сенсори під координацією США, а не американські підрозділи безпосередньо на землі.
Європейські лідери відкрито пов’язують нову архітектуру з гірким досвідом попередніх домовленостей: за останні півтора десятиліття Росія порушувала мирні угоди в Молдові, Грузії та Україні, тому нові гарантії намагаються зробити не лише політично, а й юридично зобов’язальними. Наскільки ця конструкція витримає перевірку часом, покаже практика — подібні гарантії безпеки ще ніколи не застосовували в масштабі, порівнянному з українським.
Липень 2026: глухий кут чи нова фаза перемовин
У черговому інтерв’ю Financial Times, уривки з якого оприлюднили 7 липня, Зеленський заявив, що лінія фронту практично не рухається, а вирішальна боротьба точиться в небі — саме протиповітряна оборона та далекобійні удари по глибокому тилу Росії, на його думку, визначать результат війни. Президент додав, що операція Служби безпеки України у Криму вже уповільнила мілітаризацію півострова: логістику частково перекрито, а паливно-енергетичний комплекс — під контролем українських спецслужб.
Того ж дня керівник розвідки Кирило Буданов повідомив, що ідея одночасного проведення референдуму щодо мирної угоди та президентських виборів більше не розглядається — тема, яку ще навесні активно обговорювали як спосіб легітимізувати майбутню угоду. Найважчі бої останніх днів точаться на Костянтинівському й Покровському напрямках, а Росія, за оцінкою українських посадовців, продовжує наполягати на створенні демілітаризованої зони на непідконтрольній їй частині Донбасу.
На форумі оборонних індустрій під час саміту НАТО в Анкарі Зеленський навів дані про перехоплення понад 90% російських ударних дронів «Шахед» і закликав союзників розвивати спільну протиракетну програму для всієї Європи, а не лише для України. За його словами, Росія щомісяця втрачає на фронті понад 30 тисяч військових убитими й пораненими, а українські далекобійні удари відчутно б’ють по нафтопереробці, логістиці та військовому виробництву — ці цифри належать саме українській стороні й наразі не мають незалежного підтвердження.
За інформацією Financial Times, Кремль не планує повертатися до змістовних тристоронніх перемовин щонайменше до лютого 2027 року, розраховуючи повністю зайняти Донецьку область і водночас очікуючи, що Вашингтон із часом підштовхне Київ до поступок.
Що це означає для людей просто зараз
Рік перемовин навчив спостерігачів одного: окрема заява про «прорив» чи «90 відсотків готовності» рідко означає близьке підписання угоди. Новини про мирний процес варто читати уважно й перевіряти, хто саме зробив заяву — сторона перемовин, аналітичний центр чи анонімне джерело, — а не сприймати кожен гучний заголовок як остаточний вирок або гарантію.
Юридично зобов’язальна мирна угода, коли і якщо вона з’явиться, пройде через ратифікацію, публічне обговорення умов і, ймовірно, референдум чи вибори, тож процес навряд чи стане одномоментним. Для родин, чиї плани залежать від розвитку подій — повернення додому, відновлення бізнесу, рішення про переїзд, — розумніше орієнтуватися на офіційні канали Офісу президента, МЗС України та перевірені міжнародні агентства на кшталт Reuters чи Associated Press, а не на анонімні канали, що поширюють неперевірені «зливи» нібито узгоджених текстів.
Зеленський уже натякнув, що восени дипломатична активність може поновитися з новою силою, і найближчі саміти Євросоюзу, G7 та НАТО стануть перевіркою того, наскільки партнери готові тиснути на Росію заради її повернення за стіл перемовин. До того часу лінія фронту, небо над українськими містами і переговорний трек продовжують існувати як три паралельні, тісно переплетені площини однієї й тієї самої війни.
Leave a Reply