Армія Ірану — це не єдина військова машина, а складна подвійна система з регулярних збройних сил (Артеш) і Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР). Разом вони формують одну з найбільших військових структур Близького Сходу з приблизно 610 тисячами активних військовослужбовців.
Головна особливість — ставка не на сучасні винищувачі чи танкові армії західного зразка, а на масову піхоту, власні ракети, дрони та асиметричні можливості. Санкції змусили розвивати вітчизняну промисловість, і саме це сьогодні визначає її характер.
У 2026 році ця сила залишається одним із ключових факторів регіональної безпеки, здатною стримувати сусідів і проєктувати вплив далеко за межі кордонів через ракетний арсенал і проксі-сили.
Подвійна структура: Артеш і КВІР
Основа іранської військової системи — чіткий поділ на дві паралельні структури. Артеш, або регулярна армія, відповідає за класичну оборону території. Її сухопутні війська налічують близько 350 тисяч осіб, з яких понад 200 тисяч — призовники. Вони організовані в п’ять регіональних штабів корпусного рівня, що охоплюють північний захід, захід, південний захід, північний схід і південний схід країни.
КВІР (Сепах) — це ідеологічно заряджена сила з приблизно 150–190 тисячами активних бійців. Вона має власні сухопутні, морські, аерокосмічні підрозділи та елітний Корпус «Кудс». На відміну від Артешу, КВІР орієнтований на внутрішню безпеку, швидке реагування та експедиційні операції. Саме він контролює стратегічні ракетні сили та більшість дронів.
Бюджетна нерівність підкреслює пріоритети. У фіскальному році 1404 (2025–2026) КВІР отримав значно більше фінансування, ніж Артеш. Це створює напругу, але водночас дозволяє режиму мати надійний інструмент політичного контролю. На практиці Артеш тримає важку техніку і лінію оборони, а КВІР — ударні можливості та мережу впливу за кордоном.
За моїм досвідом спостереження за регіональними конфліктами, саме ця dual-система дозволяє Ірану компенсувати технологічне відставання масовістю та гнучкістю. Призовники Артешу забезпечують чисельність, а професійні кадри КВІР — ініціативу.
Ключові цифри 2026
- Активний склад: близько 610 000 осіб
- Сухопутні сили Артешу: ≈ 350 000 (з них 200–220 000 призовників)
- КВІР: 150–190 000
- Резерв: ≈ 350 000
- Основні бойові танки: 1 500–1 600
Ці цифри підтверджують, що Іран залишається в топ-20 світових військових сил за чисельністю, хоча якість техніки значно поступається лідерам.
Сухопутні сили та бронетехніка
Сухопутні війська — кістяк Артешу. Вони включають бронетанкові, механізовані, піхотні дивізії та десятки незалежних бригад, у тому числі повітряно-десантні 55-у і 65-у. Після реформи «Самен» структура стала більш бригадною і мобільною, щоб краще протистояти можливій висадці чи внутрішнім загрозам.
Танковий парк строкатий. Основу складають модернізовані Т-72С (близько 480 одиниць) і Т-72Z Safir-74 (близько 540). До них додаються американські М60А1 у версії Samsam, британські Chieftain (Mobarez), старі Т-62, М47/М48. Власні розробки — Зульфікар і новий Каррар — поступово замінюють застарілі машини, хоча серійне виробництво Каррара все ще обмежене.
Артилерія потужна за кількістю: понад 1800–2000 буксированих гармат (переважно 130-мм М-46 і 122-мм Д-30) і кілька сотень самохідних. Реактивні системи залпового вогню включають власні розробки та радянські зразки. У нашій практиці аналізу подібних армій видно, що така маса артилерії ефективна в статичній обороні гірської місцевості Ірану, але вразлива до сучасних контрбатарейних засобів.
Типова помилка сторонніх спостерігачів — оцінювати іранські танки за стандартами НАТО. Вони старі, але адаптовані до місцевості і підтримуються місцевою промисловістю. У сценарії оборони від наземного вторгнення ця маса може створити серйозні проблеми навіть сучаснішим силам.
Ракетна програма та дрони як головна сила
Справжня ударна міць Ірану зосереджена не в танках, а в ракетах і безпілотниках. Аерокосмічні сили КВІР керують одним із найбільших ракетних арсеналів регіону. Балістичні ракети середньої дальності — Шахаб-3, Кадр, Емад — здатні досягати цілей на відстані понад 1500–2000 км. Гіперзвукові розробки на кшталт Фаттах додають новий вимір.
Дрони — окрема історія успіху. Сімейство Шахед, особливо Шахед-136, довело ефективність у конфліктах останніх років. Іран виробляє їх у великих кількостях і передає союзникам. Розвідувальні та ударні БПЛА власного виробництва (Мохаджер, Абабіл) значно розширюють можливості як Артешу, так і КВІР.
У 2025–2026 роках під час регіональних ескалацій саме ракетно-дронові удари стали основним інструментом відповіді. Наземні сили майже не залучалися, що підтверджує доктрину: уникати прямої конвенційної війни і завдавати ударів здалеку.
Міфи vs Реальність
Міф: Іран має сучасну танкову армію, здатну наступати на сусідів.
Реальність: Танки переважно застарілі, а головна сила — ракети, дрони та асиметричні методи. Наступальні можливості обмежені.
Ця асиметрія дозволяє Ірану залишатися небезпечним навіть при обмеженому бюджеті. Виробництво ракет і дронів обходиться значно дешевше, ніж утримання сучасного авіаційного флоту.
Військово-морські та повітряні сили
Військово-морські сили розділені. Артеш має «блакитний» флот із фрегатами класу Алванд, підводними човнами і можливістю діяти в Оманській затоці та Індійському океані. КВІР контролює Перську затоку і покладається на рої швидкісних катерів, мінування і протикорабельні ракети. Саме ця асиметрична тактика становить найбільшу загрозу для судноплавства в Ормузькій протоці.
Повітряні сили — найслабша ланка. Близько 250–300 боєздатних літаків, переважно старі F-14, F-4, F-5, МіГ-29 і Су-24. Модернізація йде повільно, а поставки нових Су-35 з Росії, якщо відбудуться, займуть роки. ППО частково компенсує це системами С-300 і власними розробками, але в умовах сучасного повітряного бою іранська авіація залишається вразливою.
У 2026 році після серії ударів по аеродромах готовність ВПС знизилася. Пілоти обережніше виходять у повітря, а основний акцент змістився на наземну ППО і дрони. Це класичний приклад того, як санкції і втрати змушують адаптуватися.
Мобілізаційний потенціал і Басідж
Басідж — народна міліція під контролем КВІР — додає ще один шар. Офіційно активних близько 90 тисяч, але мобілізаційний резерв оцінюється в сотні тисяч. Вони виконують функції внутрішньої безпеки, охорони об’єктів і допоміжних підрозділів у разі війни.
Призовна система забезпечує постійний приплив молоді. Служба обов’язкова з 18 років, що дозволяє підтримувати велику чисельність при відносно невеликих витратах. Проте якість підготовки призовників часто критикують: короткі терміни, обмежена технічна підготовка, ідеологічний ухил.
У сценарії затяжної війни Іран може мобілізувати значні резерви. Гірська місцевість, знання території і готовність до втрат — його сильні сторони. Слабкі — логістика, сучасні засоби розвідки і здатність вести маневрену війну проти технологічно вищого противника.
Цікавий факт
Іран — єдина країна Перської затоки, яка має підводні човни. Це дає йому унікальну можливість приховано діяти в регіоні, де більшість флотів орієнтовані на надводні сили.
Доктрина і зміни 2026 року
Іранська військова доктрина — оборона території + стримування через ракети і проксі. Прямий наступ на сильного противника не планується. Натомість акцент на «мозаїчній обороні», коли невеликі підрозділи діють автономно, завдаючи максимальних втрат.
Події 2025–2026 років (ескалація з Ізраїлем і удари по іранських об’єктах) показали як сильні, так і слабкі сторони. Ракетні залпи і дрони завдали шкоди, але авіація і частина ППО постраждали. Сухопутні сили майже не задіяні, що зберегло їхню структуру.
Вітчизняна промисловість продовжує розвиватися. Виробництво танків Каррар, нових ракет і дронів йде, хоча темпи обмежені санкціями і економічними труднощами. Співпраця з Росією і Китаєм дає доступ до окремих технологій, але повної заміни західних систем немає.
Зміни 2026
Після конфліктів минулого року Іран прискорив виробництво дронів і короткодіючих ракет. Бюджет КВІР зріс сильніше, ніж у Артешу. Акцент ще більше змістився на асиметричні засоби, а роль класичних ВПС зменшилася.
У практичному плані це означає, що будь-який конфлікт із Іраном буде довгим, дорогим і кривавим саме через його здатність завдавати ударів ракетами і дронами, а не через танкові армії.
Сильні та слабкі сторони на практиці
Сильні сторони очевидні: чисельність, ракетний арсенал, дрони, знання місцевості, ідеологічна мотивація частини сил, власна промисловість. Іран може закрити Ормузьку протоку або завдати ударів по регіональних базах і містах.
Слабкі — застаріла авіація, обмежена модернізація важкої техніки, залежність від призовників, проблеми з логістикою на великих відстанях, вразливість до високоточних ударів. У відкритому конвенційному бою проти сучасних армій іранські сили програють у якості.
Типова помилка аналітиків — порівнювати лише цифри танків чи літаків. Іранська армія ефективна саме в своєму контексті: оборонна війна на своїй території + можливість завдавати асиметричних ударів. Саме тому вона залишається фактором, з яким рахуються і в регіоні, і за його межами.
У 2026 році армія Ірану — це живий приклад того, як країна під санкціями створює власну модель сили. Не найсучаснішу, але достатньо небезпечну, щоб стримувати і впливати.
Leave a Reply