Лариса Созаєва — українська танцівниця, викладачка й мати, чиє ім’я найчастіше згадують у зв’язку з колишнім чоловіком Віктором Павліком і трагічною смертю єдиного сина. Народилася 30 червня 1973 року в Миргороді Полтавської області, вона пройшла шлях від провінційного училища до сцени Тернопільської філармонії, а потім — до викладання в Києві. Її життя — це історія про те, як рух і внутрішня сила допомагають не зламатися, коли здається, що світ розпадається.
Сьогодні, у 2026 році, 53-річна Лариса одружена вдруге, живе повноцінним життям і продовжує надихати жінок, які пережили втрату. Вона відкрито говорить про біль, зради, силу материнства й про те, що вік не має значення, коли є бажання бути живою. Її приклад — це не казка про «перемогла все», а реальна історія жінки, яка щодня обирає рухатися далі.
Саме тому її біографія цікавить не лише шанувальників шоу-бізнесу, а й тих, хто шукає відповіді, як жити після незворотної втрати й не втратити себе.
Ранні роки: від Миргорода до тернопільської сцени
Лариса Созаєва з’явилася на світ у звичайній родині в Миргороді. Батьки виховували її жорстко, у дусі радянських часів: обіймів і слів «я тебе люблю» майже не було. Дівчинка рано відчула, що тіло реагує на музику сильніше, ніж слова. Танець став для неї способом говорити те, що не вдавалося сказати вголос.
Після школи вона вступила до училища культури в Сумах. Там отримала базову хореографічну освіту й кілька разів намагалася потрапити до професійних ансамблів. У 1992 році, коли в багатьох філармоніях ішли скорочення, їй пощастило: одногрупниця з Тернополя порекомендувала її до ансамблю «Надзбручанка». Це був один із найстаріших професійних колективів України, заснований ще 1959 року. Лариса переїхала на захід країни, хоча батьки лякали «бандерівцями». Вона навіть завчила українську фразу «Закомпостуйте, будь ласка, квиток», бо боялася, що за російську мову можуть «вбити».
У «Надзбручанці» вона танцювала народні й сучасні номери, гастролювала, вчилася працювати в команді. Саме тут, серед репетицій і концертів, зустріла молодого співака Віктора Павліка. Він уже був одружений, але між ними швидко виникла хімія. Лариса спочатку відмовляла, бо не хотіла руйнувати чужу сім’ю. Проте Павлік був наполегливим: ходив за нею півроку, а потім і рік. Зрештою вона погодилася. Це рішення змінило все.
Переїзд до Києва став наступним кроком. Лариса вступила до Київського національного університету культури і мистецтв, поєднуючи навчання з роботою. Вона не відчувала себе сильним хореографом, тому пізніше працювала адміністратором у Михайла Поплавського близько дванадцяти років. Але танець ніколи не залишав її. Навіть коли особисте життя забирало сили, тіло пам’ятало ритм.
Лариса зізнавалася, що в Тернополі довго боялася говорити російською. Батьки настільки налякали її стереотипами, що вона спеціально вчила українські фрази, щоб «не видати себе». Сьогодні це виглядає кумедно, але в 1990-х для дівчини зі сходу це був справжній культурний шок.
Двадцять років із Віктором Павліком: любов, зради й розлучення
Стосунки з Павліком тривали понад двадцять років. Офіційний шлюб зареєстрували лише 2008-го, хоча разом жили значно довше. У 1999 році народився син Павло. Лариса згадує ті роки як період, коли вона балансувала між сценою, материнством і постійними гастролями чоловіка.
Павлік зраджував неодноразово. Лариса знала про це, але довго прощала. Вона ходила до церкви, вірила, що «Бог не приймає розлучення», і вважала, що мудра жінка має дати чоловікові шанс. «Хто з нас без гріха?» — говорила вона пізніше. У 2011 році пара розлучилася, але швидко помирилася. Навіть влаштували «вінчання» в Туреччині, яке, як з’ясувалося, було медійною качкою для привернення уваги. Остаточне розставання сталося 2016-го.
Після розлучення почалися суперечки щодо майна. Квартиру розділили навпіл за порадою нового партнера Лариси. Павлік продав свою частку й закрив кредити. Стосунки стали холодними. Лариса публічно говорила про зради, але підкреслювала, що не тримає образи. «Уйшов — і уйшов», — казала вона в інтерв’ю 2024 року.
У 2021-му спалахнув новий скандал. Лариса записала відеозвернення до тодішньої коханої Павліка Катерини Реп’яхової, назвавши її «нахабною тварюкою». Суд зобов’язав виплатити 8000 гривень моральної шкоди. Жінка сплатила й пізніше зізналася, що не шкодує: «Я просто показала, хто ця людина». До 2026 року вона вже нейтрально ставиться до колишнього чоловіка й його нової родини.
Син Павло: радість, боротьба й незворотна втрата
Павло народився 7 травня 1999 року. Для Лариси він став центром світу. Хлопець ріс активним, мріяв служити в СБУ, вступив до Національної академії Служби безпеки України й відслужив. Мати згадує, як він ходив плацом в улюблених сонцезахисних окулярах, порушуючи форму, і пишався собою. Це відео вона опублікувала в річницю смерті.
У жовтні 2018 року діагноз «саркома хребта» (хордóма) зруйнував усі плани. Два роки боротьби: 18 курсів хіміотерапії, променева терапія, хоспіс. Лариса була поруч щодня. Вона ніколи не плакала при синові. Виходила з дому й кричала, а поверталася з усмішкою. «Я була його акумулятором. Якщо мама розплачеться, йому стане в рази гірше», — пояснювала вона. Завідувач хоспісу дивувався, що Павло до останнього посміхався.
7 серпня 2020 року 21-річний Павло пішов з життя. Лариса публічно ділилася болем: викладала рідкісні відео, фото могили з білою плитою, вірші сина. Вона каже, що біль не минає ніколи, але «папку з Пашею» сховала глибоко всередині, щоб жити далі. Щороку 7 серпня вона відвідує кладовище й нагадує: «Ніхто не вмирає, поки існують хвилі, які він залишив у світі».
Після втрати Лариса думала стати монахинею. Але замість цього зареєструвалася в Tinder. Це рішення стало поворотним.
- 18 курсів хіміотерапії пройшов Павло
- 21 рік — вік сина на момент смерті
- 2 роки боротьби з хворобою
- 8000 грн — сума, яку Лариса сплатила за публічні слова
Ці цифри — не просто статистика. За кожною стоїть щоденна робота матері, яка тримала себе в руках, щоб син міг іти гідно.
Професійний шлях і пошук себе після скорочення
Після університету Лариса багато років викладала в Київському національному університеті культури і мистецтв. Вона розвивала сучасні напрями танцю, працювала з Поплавським. У 2018–2019 роках почала вивчати психологію, але через хворобу сина залишила навчання. Знання згодом допомогли їй підтримувати інших батьків онкохворих дітей.
Після смерті Павла вона волонтерила, збирала кошти, ділилася досвідом у Facebook під ніком Лора Созаєва. Сторінка має тисячі підписників. Лариса знімає короткі танцювальні відео, показуючи, що в 50+ можна рухатися красиво й вільно.
У певний момент потрапила під скорочення штату в університеті. Замість паніки почала шукати роботу, де почуватиметься органічно. «Не хочу поспішати. Хочу працювати там, де мені добре», — говорила вона. До 2026 року вона продовжує танцювати для себе, підтримує форму хореографією й обережно ставиться до зовнішності: щороку на день народження робила собі ботокс, бо «не хоче бути колобком».
За моїм досвідом спостереження за публічними історіями жінок після 50, саме такі рішення — продовжувати рух і не здаватися зовнішньо — дають відчуття контролю, коли внутрішній світ розбитий.
Нове кохання: Tinder, війна й шлюб через «Дію»
За кілька місяців до повномасштабного вторгнення Лариса зареєструвалася в Tinder. Вона прямо написала новому знайомому Костянтину, що є колишньою дружиною Павліка, щоб не було сюрпризів. Він відповів серйозно, зачепив тему історії України. Між ними почалося довге листування.
Костянтин — інженер-будівельник, розлучений, має дітей. Він патріотичний, чесний, «людина слова». Лариса називає його ідеалом: добрий господар, з тонким гумором, який оточив її спокоєм. «Якби була самотня, мені було б дуже важко», — зізнавалася вона. Під час перших місяців війни вони разом робили коктейлі Молотова, шукали їжу, підтримували одне одного.
У вересні 2025 року пара офіційно одружилася. Традиційної пропозиції не було. Костянтин просто переїхав до неї. Заяву подали в застосунку «Дія», перебуваючи в різних містах. «Ми така сучасна крута пара за 50 у стосунках-застосунках! Я була на роботі, Костя в іншому місці. Ми з телефонами в руках поєднали наші долі», — розповідала Лариса. Весілля без банкету, без дітей чоловіка (вони за кордоном), але з відчуттям, що це назавжди.
У 2026 році вони продовжують будувати спільне життя. Лариса підкреслює: неважливо, скільки тобі років. Важливо, чи хочеш бути в парі, чи лишатися самотньою. Їй потрібен партнер, друг і коханець в одній особі — і вона його знайшла.
- 1973 — народження в Миргороді
- 1990-ті — ансамбль «Надзбручанка», зустріч з Павліком
- 1999 — народження сина Павла
- 2008 — офіційний шлюб
- 2016 — остаточне розлучення
- 2018 — діагноз сина
- 2020 — смерть Павла
- 2025 — шлюб з Костянтином через «Дію»
Як Лариса Созаєва живе у 2026 році й чому її історія важлива
Сьогодні Лариса виглядає значно молодшою за свій вік. Вона підтримує форму танцем, стежить за собою, бо «якщо запущу вигляд — буду огидна сама собі». Після всіх втрат вона не стала жертвою. Навпаки — відкрито говорить про біль, допомагає іншим і будує нові стосунки без ілюзій.
У нашій практиці спостереження за публічними історіями жінок, які пережили онкологію близьких, саме ті, хто продовжує рухатися фізично й емоційно, швидше знаходять опору. Лариса не приховує, що іноді хотіла втекти від світу. Але ритм, закладений у дитинстві, не дозволив зупинитися.
Вона нагадує: звертайте увагу на рідних, бо вони з нами короткий час. Прощайте, але не забувайте. І головне — не бійтеся починати заново навіть після п’ятдесяти. Її приклад доводить, що життя може дати другий шанс, якщо ти готовий його прийняти з відкритими руками й відкритим серцем.
Лариса Созаєва — не «колишня дружина зірки». Вона жінка, яка пройшла через зради, онкологію сина, публічні скандали й все одно зберегла здатність любити й рухатися. У 2026 році її історія звучить як тиха, але потужна заява: ритм життя можна зберегти навіть тоді, коли музика, здається, вже стихла.
Leave a Reply