Анастасія Цимбалару народилася 10 липня 1992 року в Болграді на Одещині й сьогодні є однією з найяскравіших акторок українського театру та телесеріалів. Її кар’єра охоплює понад сорок ролей, від дебюту в «Швидкій допомозі» до головних партій у «Жіночому лікарю» та «Новорічній шкереберті». Акторка поєднує роботу на знімальному майданчику з активною благодійністю, підтримуючи ЗСУ через платформу ActLots і власні б’юті-бранчі.
Дитинство на кордоні з Молдовою, болгарське коріння, різкий поворот від юриспруденції до акторської майстерності та відвертість щодо розлучення з Григорієм Баклановим зробили її історію близькою тисячам глядачів. Станом на 2026 рік Цимбалару продовжує зніматися в нових проєктах і залишається амбасадоркою етнографічного кінофестивалю «ОКО».
Сонячне світло над болградськими виноградниками й різноголосий гомін болгарської та російської мов у родинному домі — саме так починалася історія дівчинки, яка згодом підкорила екрани. Анастасія Цимбалару виросла в інтернаціональній сім’ї: мати Анжеліка — юристка й докторка педагогічних наук, батько викладав у виші, старша сестра Надія працює на телебаченні. У одинадцять років родина переїхала до Києва, і саме там у голові підлітка остаточно закріпилася мрія про сцену.
Батьки наполягали на «серйозній» професії. У 2009 році Анастасія вступила на юридичний факультет, але вже через рік зрозуміла: це не її шлях. Вона залишила навчання й подала документи до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. У 2016-му закінчила майстерню Юрія Висоцького зі спеціальністю «актор драматичного театру і кіно». Саме студентські роки стали справжнім стартом: з 2014-го по 2016-й вона грала у виставі «У пошуках радості» Київського ТЮГу на Липках.
Дебют у кіно трапився майже випадково. У 2014 році на зйомках серіалу «Швидка допомога» їй дали невелику роль Ніки — і цього виявилося достатньо, щоб відкрити двері. Далі пішли «Слідчі», «Пес», «Центральна лікарня». Кожна нова робота додавала досвіду, а ролі ставали складнішими. У 2017-му Анастасія вже грала одну з головних партій у мелодрамі «Не можу забути тебе». Глядачі запам’ятали її емоційну відкритість і здатність передавати внутрішній конфлікт без зайвих слів.
Зріст 170–173 см і тендітна фігура (вага близько 53–55 кг) часто допомагали їй отримувати ролі сучасних молодих жінок — від амбітних слідчих до закоханих героїнь. Проте сама акторка ніколи не робила акцент на зовнішності. У розмовах вона відкрито говорить про хронічний гастрит, через який доводиться дотримуватися суворої дієти, і про проблеми зі слухом, що з’явилися після гаймориту. Ці деталі лише підкреслюють її земність і близькість до глядача.
Справжній прорив стався після 2021 року. Роль у «Папіку 2» зробила Анастасію Цимбалару впізнаваною далеко за межами вузького кола шанувальників серіалів. А вже у 2023-му вона зіграла Олену Руденко в «Жіночому лікарю. Нове життя» — першу велику роботу після початку повномасштабного вторгнення. Партнером на майданчику став Андрій Ісаєнко. Серіал зібрав високі рейтинги, а акторка отримала новий рівень довіри від продюсерів.
У 2024-му вийшла «Новорічна шкереберть» — ліричний мінісеріал, який очолив тренди українського YouTube. Знову поруч із Ісаєнком. Глядачі відзначали хімію пари й легкість, з якою Цимбалару грає сучасну жінку, що балансує між кар’єрою та особистим. У 2025-му вона з’явилася в «Слідчій» (Ася Ясинська) та «Майорі Сковороді» (Валерія). На 2026 рік анонсовано фільм «Коли ти розлучишся?» і серіал «Екстрена допомога».
Особисте життя акторки завжди цікавило публіку. Стосунки з Григорієм Баклановим почалися ще в університеті. Спочатку вони ледь толерували одне одного, потім зблизилися під час спільних вистав. Освідчення прозвучало в Парижі 2018-го, а шлюб оформили в 2021-му — нашвидкуруч, бо обидва були зайняті зйомками. У березні 2024-го пара оголосила про розлучення після майже десяти років разом. Анастасія підкреслювала, що розійшлися без скандалів і залишилися в добрих стосунках. Пізніше з’являлися новини про нове кохання, але акторка воліє тримати цю частину життя приватною.
Благодійність стала для неї не менш важливою, ніж акторство. Саме Анастасія Цимбалару ініціювала акторський аукціон, на основі якого виникло громадське об’єднання ActLots. Платформа об’єднала понад 140 українських акторів і регулярно збирає кошти для ЗСУ. У 2023-му разом із колишнім чоловіком і Арамом Арзуманяном вона зіграла у виставі-висловлюванні «Круасани з мигдалем», гроші з якої пішли на дрон для 47-ї окремої механізованої бригади. Згодом з’явилися б’юті-бранчі «Досліди з Анастасією Цимбалару» — події, де жінки обговорюють красу, стереотипи й одночасно збирають донати для військових медиків.
| Рік | Проєкт | Роль | Значення для кар’єри |
|---|---|---|---|
| 2014 | Швидка допомога | Ніка | Дебют у кіно |
| 2017 | Не можу забути тебе | Яна | Перша головна роль у мелодрамі |
| 2021 | Папік 2 | Котляренко | Широке впізнавання |
| 2023 | Жіночий лікар. Нове життя | Олена Руденко | Повернення після початку війни |
| 2024 | Новорічна шкереберть | Таня | Лідер трендів YouTube |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, ladydream.com.ua.
У квітні 2026-го акторка здивувала підписників, ставши брюнеткою після довгих років блонду. Зміна іміджу збіглася з активною роботою над новими ролями й продовженням благодійних ініціатив. Вона досі вільно володіє болгарською мовою й часто згадує, як у Болграді лазила по деревах, рвала вишні й ганяла з двоюрідним братом. Ці спогади про щасливе, наповнене дитинство допомагають їй залишатися собою навіть під тиском публічності.
Стиль роботи Цимбалару вирізняється глибоким зануренням у персонажа. Вона рідко грає «чистих» героїнь — її персонажі мають тінь, сумнів, внутрішню боротьбу. Це робить їх живими. Колеги відзначають її пунктуальність і готовність працювати на майданчику до останнього дубля. У театральних проєктах вона так само віддана: навіть благодійні вистави готує з повною віддачею.
Для молодих акторів її шлях — приклад того, як можна поєднати амбіції з реальною допомогою країні. Вона не чекає ідеальних умов. Знімається під час війни, організовує збори, відкрито говорить про складнощі — від проблем зі здоров’ям до розлучення. Саме ця чесність і робить Анастасію Цимбалару не просто популярною акторкою, а людиною, за якою хочеться спостерігати й далі.
У 2025 році вона стала амбасадоркою 6-го Міжнародного етнографічного кінофестивалю «ОКО». Ця роль підкреслює її інтерес до глибших тем — культури, коренів, ідентичності. Болградське дитинство й болгарська мова залишаються для неї не просто біографічними фактами, а джерелом сили. Коли вона з’являється на екрані, глядач відчуває цю внутрішню опору.
Робота над голосом, тілом, емоційною пам’яттю — щоденна практика. Анастасія Цимбалару не зупиняється на досягнутому. Нові проєкти 2026 року обіцяють ще цікавіші ролі, а благодійні ініціативи — нові формати допомоги. Її історія продовжується просто зараз, і кожен наступний епізод серіалу чи нова подія додають ще один штрих до портрета сучасної української акторки, яка вміє бути і сильною, і вразливою одночасно.
Leave a Reply