Сергій Бубка, людина, чиє ім’я десятиліттями асоціювалося з польотом над планкою й рекордами, які здавались недосяжними, сьогодні живе в невеликому містечку Ез на Лазурному березі Франції неподалік Монако. Разом із родиною він оселився там у 2022 році після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Його будинок журналісти знайшли в тихому районі з видом на море — місце, де хвилі ритмічно б’ються об скелі, а час ніби сповільнюється.
Водночас Бубка залишається членом Міжнародного олімпійського комітету — посаду, яку він обіймає з 1999 року й на яку його переобрали у 2024-му ще на вісім років. Він також має пожиттєве почесне членство у Світовій легкій атлетиці після втрати посади віцепрезидента у 2023 році. Його дні тепер менш публічні, ніж раніше: рідкісні поїздки на міжнародні заходи, сімейні справи та спокійне життя далеко від української політичної та спортивної сцени.
Попри фізичну віддаленість, ім’я Бубки продовжує викликати гострі обговорення в Україні. У лютому 2026 року скелетоніст Владислав Гераскевич виступив у Верховній Раді з вимогою позбавити легендарного спортсмена звання Героя України та накласти санкції. Причини — давні звинувачення в недостатній реакції на агресію та можливих бізнес-зв’язках на окупованих територіях. Бубка публічно не коментував ці заяви. Його історія сьогодні — це поєднання незгасної спортивної слави, складних особистих виборів та відлуння епохи, коли спорт і політика переплелися найтісніше.
Хто такий Сергій Бубка: шлях від Луганська до світової вершини
Народився Сергій Назарович Бубка 4 грудня 1963 року в Луганську (тоді Ворошиловград). Батько — військовий, мати працювала в поліклініці. Дитинство минуло в промисловому місті, де спорт став не просто хобі, а справжнім порятунком і способом вирватися вперед. Уже в дев’ять років хлопець почав займатися легкою атлетикою, а згодом його помітив тренер Віталій Петров — людина, яка сформувала техніку й характер майбутнього чемпіона.
Бубка переїхав до Донецька, де й розквітнув його талант. Високий, атлетично складений (183 см, близько 80 кг), він поєднував вибухову силу з неймовірною координацією та психологічною стійкістю. У 1981 році почалася його доросла кар’єра. Уже тоді фахівці помітили: цей стрибун не просто долає висоту — він ніби розмовляє з жердиною, відчуває її як продовження власного тіла.
35 рекордів світу: як один спортсмен переписав історію стрибків з жердиною
Справжній прорив стався у 1985 році. 13 липня в Парижі Бубка першим у світі подолав позначку 6 метрів. Це був не просто новий рекорд — це був психологічний бар’єр, який вважали майже нездоланним. Після цього посипалися рекорди один за одним.
Загалом він встановив 35 світових рекордів: 17 на відкритому повітрі та 18 у приміщенні. Найвищий результат на стадіоні — 6,14 м у Сестрієре 1994 року. Рекорд у приміщенні — 6,15 м у Донецьку 1993-го — протримався понад 20 років. Лише у 2014 році Рено Лавіллені стрибнув на сантиметр вище. На відкритому повітрі рекорд Бубки протримався до 2020 року, коли Арман Дюплантіс підняв планку ще на один сантиметр.
Олімпійське золото 1988 року в Сеулі, шість поспіль титулів чемпіона світу (1983–1997), перемоги на чемпіонатах Європи — усе це робило Бубку не просто спортсменом, а справжнім символом епохи. Кожен його виступ збирав стадіони. Жердина в його руках ставала інструментом, а сам стрибок — справжнім мистецтвом.
- Олімпійський чемпіон — Сеул-1988, стрибки з жердиною.
- Чемпіон світу — шість разів поспіль на відкритому повітрі (Гельсінкі, Рим, Токіо, Штутгарт, Гетеборг, Афіни).
- Чемпіон світу в приміщенні — чотири перемоги.
- Перший, хто подолав 6 метрів — історичний рубіж 1985 року.
Його рекорди не просто цифри в таблицях — вони стали мірилом для цілих поколінь легкоатлетів. Навіть сьогодні, коли сучасні технології жердин і тренувань дозволяють стрибати вище, техніка та ментальна міцність Бубки залишаються еталоном.
Від спортсмена до функціонера: кар’єра після завершення виступів
Завершивши активні виступи у 2001 році, Бубка не пішов у тінь. Навпаки — почалася нова, не менш інтенсивна фаза життя. У 2005 році його обрали президентом Національного олімпійського комітету України. На цій посаді він пропрацював до листопада 2022 року. Паралельно з 1999 року він став членом МОК, а у 2007-му — віцепрезидентом Міжнародної асоціації легкоатлетичних федерацій (пізніше — Світова легка атлетика).
Бубка отримав докторський ступінь з педагогічних наук, працював народним депутатом України у 2002–2006 роках, був радником президента. Його авторитет у світовому спорті дозволяв впливати на рішення, які стосувалися не лише України, а й глобальної легкої атлетики. Саме в цей період сформувалася його репутація впливового спортивного дипломата.
2022 рік: виїзд з України та нове життя в Ез
Після початку повномасштабного вторгнення Росії Бубка залишив Україну. У 2022 році він оселився в містечку Ез на Лазурному березі Франції разом із родиною. Це невелике середньовічне поселення з вузькими вуличками, кам’яними будинками та панорамним видом на Середземне море. Журналісти «Української правди» та інших видань знайшли його будинок — елітну нерухомість у спокійному районі за кілька хвилин від Монако.
У Франції Бубка з’являвся на матчах футбольного клубу «Монако» у VIP-зоні. Клуб належить російському бізнесмену Дмитру Риболовлєву. Сам спортсмен не робив гучних заяв щодо війни, що стало однією з причин суспільного невдоволення в Україні. У грудні 2025 року указом президента Володимира Зеленського йому скасували державні стипендії через тривалу відсутність в Україні.
Сім’я: тиха опора далеко від батьківщини
Поруч із Сергієм усе життя — дружина Лілія Федорівна (до шлюбу Тютюник). Вони одружилися ще у 1984 році. Лілія — колишня тренерка з художньої гімнастики. Вона завжди залишалася в тіні, але саме вона створювала той фундамент, на якому трималася сім’я під час найскладніших періодів.
У подружжя двоє синів — Віталій (1985) та Сергій-молодший (1987). Обидва пов’язали життя з тенісом. Старший син живе у Франції. Молодший також пов’язаний зі спортом. Родина Бубків завжди була згуртованою — це неодноразово підкреслювали близькі люди. Сьогодні сини та дружина — головна опора Сергія в еміграції.
Суперечки та звинувачення: складна реальність воєнного часу
Після 2022 року навколо імені Бубки розгорілися серйозні дискусії. У липні 2023 року проєкт Bihus.Info опублікував розслідування про те, що Сергій Бубка є співвласником російських компаній, зокрема ТОВ «Монблан», яке вело діяльність на окупованих територіях Донецької області. Брат Сергія — Василь Бубка — фігурував як директор і мав російське громадянство. СБУ відкрила кримінальне провадження за статтею про пособництво державі-агресору. Бубка заперечив свою причетність до бізнесу на окупованих землях і заявив, що не має стосунку до таких підприємств.
Окремо критикували його позицію щодо російських спортсменів. У 2022 році Бубка очолив Міжнародну асоціацію ігор майстрів, де російським атлетам дозволили виступати під національною символікою. Це викликало обурення в українському спортивному середовищі. У 2023 році він втратив посаду віцепрезидента Світової легкої атлетики, проте отримав почесне членство.
У лютому 2026 року після дискваліфікації Владислава Гераскевича з Олімпіади-2026 скелетоніст виступив у Верховній Раді. Він прямо звинуватив Бубку в тому, що той «системно знищує Україну», торгує з окупантами та допускає російські прапори в організаціях, які очолює. Гераскевич закликав накласти санкції та позбавити Бубку звання Героя України. Верховна Рада не підтримала відповідний запит до президента.
Ці звинувачення залишаються предметом суспільної дискусії. Бубка не дає розгорнутих коментарів, а його прихильники наголошують на величезному внеску в український спорт і відсутності прямих доказів особистої участі в протиправній діяльності.
Сучасний статус: член МОК та відносно приватне життя
Станом на червень 2026 року Сергій Бубка зберігає позицію члена Міжнародного олімпійського комітету. Це одна з найвищих посад у світовому спорті, яка дає право голосу в найважливіших рішеннях. Він також пов’язаний з організацією Masters Games — змаганнями для ветеранів спорту, де раніше обіймав керівні посади.
Публічна активність значно знизилася. Бубка рідко з’являється в українських медіа, не веде активних соціальних мереж українською аудиторією. Його життя тепер більше пов’язане з Францією, родиною та окремими міжнародними проєктами. У 2025 році він, за деякими повідомленнями, брав участь у Всесвітніх іграх майстрів.
Спадщина: що залишається після рекордів і посад
Незалежно від сьогоднішніх суперечок, спортивна спадщина Сергія Бубки залишається величезною. Він не просто встановив рекорди — він змінив уявлення про те, на що здатна людина в стрибках з жердиною. Його ім’я назавжди вписане в історію Олімпійських ігор, чемпіонатів світу та української легкої атлетики.
Для багатьох поколінь українців Бубка був символом того, що можна досягти світового рівня, народившись у звичайному промисловому місті. Його історія — приклад неймовірної працьовитості, таланту та вміння залишатися на вершині десятиліттями. Сьогодні, коли він живе за тисячі кілометрів від батьківщини, ці досягнення нікуди не зникли. Вони просто набули нового, більш складного контексту.
Життя на Лазурному березі, членство в МОК, родина поруч — усе це реальність 2026 року. Водночас в Україні тривають дискусії про його роль у сучасних подіях. Історія Бубки ще не завершена. Вона продовжує розгортатися на перетині спорту, політики та людських доль, залишаючи простір для різних оцінок і подальших подій.
Залишити відповідь