Одразу до Роттердама літаком прибула дружина Ольга Коновалець-Федак. На летовищі її зустріла чисельна група людей. Першим вона впізнала Ярослава Барановського, близького співробітника чоловіка.
Барановський приїхав до міста на другий день після загибелі Євгена Коновальця. Він не знав про трагедію. У готелі «Централь» його схопила поліція через підозру в замаху. Ярослав ледь викрутився і встиг зустріти вдову.
Із Відня прибув генерал Віктор Курманович — давній товариш Коновальця ще з часів Української революції. Останнім часом він був радником із військових питань. Біля чорних автівок чекали інші люди. Серед них Ольга впізнала лише представника литовського посольства пана Петера Панна.
Першим підійшов генерал Курманович. Він схилив голову і сказав:
— Ви, пані, й Ваш син втратили мужа й батька, а українська нація втратила свого Вождя.
Усі інші коротко висловили співчуття. Було зрозуміло: час вирушати на цвинтар.
Церемонія на цвинтарі Кросвік
Авто з катафалком і супровідні машини прибули на католицький цвинтар «Кросвік». Тут зазвичай ховають відомих людей. Біля високої східної брами процесія зупинилася. На них чекав невеликий гурт. На малій швидкості заїхали до цвинтарної каплиці.
Католицький священник відправив панахиду. Після цього всі рушили до місця поховання. Ольга в чорному з хутром через плече вийшла з авто. Людей було небагато. Підійшли Барановський і Курманович. З’явився також Ярослав Оршан Чемеринський, який очолював «Націоналістичну пресову службу».
Перед нею лежала свіжовикопана могила. Священник із невеликим дитячим хором розпочав обряд. Ольга намагалася молитися, але відчула, що втрачає сили.
Коли домовину опустили в яму і швидко засипали землею, до могили приставили три вінки. Один — від дружини і сина. Другий — від Організації Українських Націоналістів. Третій — від Української Нації.
Могилу облаштували як тимчасову. Присутні пообіцяли: після відновлення державної самостійності України Вождя з усіма почестями перепоховають у Києві. Домовину помістили у великий металевий контейнер. Його можна легко дістати і доправити в незалежну Україну.
Прощальні слова
Першим виступив генерал Віктор Курманович. Він був лаконічним:
— Його смерть, це страшна рана для нас. Але ворог сторицею заплатить за свій злочин. Його смерть не вбила нас, а зробила нас сильнішими. Мертве тіло, але дух вождя — найбільшого героя і мученика, надалі очолює українську національну революцію, яка неминуче визволить Україну від усіх займанців! Дорогий Євгене, ореол твоєї слави, геройства і мучеництва вічно світитиме прийдешнім поколінням.
Останньою мала промовляти вдова. Вгамовуючи біль і сльози, Ольга Коновалець сказала лише одне речення:
— Ви мусите докінчити, продовжуйте його діло.
Leave a Reply