Мохаммад Захур — британсько-пакистанський підприємець, який приїхав до України студентом-металургом у 1974 році і збудував ISTIL Group, інвестувавши понад 400 мільйонів доларів. Він продав Донецький електросталеплавний завод за близько 1 мільярда доларів у 2008-му, володів Kyiv Post дев’ять років і став співзасновником музичної премії YUNA.
Сьогодні 70-річний бізнесмен зберігає активи в нерухомості та виробництві пластмаси, підтримує українську культуру і допомагає під час війни. Його історія — приклад того, як іноземний інвестор став частиною української економічної та культурної тканини, попри втрати від конфлікту на Донбасі та повномасштабного вторгнення.
У 1974 році дев’ятнадцятирічний хлопець із Карачі сідав у літак до Радянського Союзу з державною стипендією Пакистану в кишені. Він навіть не попередив батьків — ті були на хаджі в Мецці. Так починалася історія Мохаммада Захура, людини, яка перетворила студентську парту в Донецьку на бізнес-імперію, що торкалася сталі, медіа, музики й благодійності. Його шлях не був прямим. Він пролягав через московські торговельні будинки, донецькі цехи, київські редакції та лондонські офіси. І досі цей шлях продовжується — уже в статусі людини, яка живе між двома світами і не відпускає Україну.
Мохаммад Захур народився 1 серпня 1955 року в Карачі в родині державного службовця Хушала Хана. Шкільні роки пройшли в Junior & Senior Model School та DJ Science College. Хлопець захоплювався спортом — крикетом, хокеєм на траві, баскетболом, тенісом, легкою атлетикою. Колекціонував марки, любив співати. У 1974-му, навчаючись на першому курсі NED University of Engineering and Technology, отримав стипендію на навчання в СРСР. Його направили до Донецького політехнічного інституту (нині ДонНТУ) на металургійний факультет.
Після закінчення університету Захур кілька років працював на Pakistan Steel. Коли в Афганістані почалася війна, він перебрався до Москви і очолив Пакистанський торговельний дім. Саме там він уперше торкнувся великої сталі: купував російський метал по 100 доларів за тонну і продавав за 250. Один контракт на 10 тисяч тонн приніс 1,5 мільйона прибутку. У 1991 році він заснував MetalsRussia, яку незабаром перейменував на ISTIL — International Steel and Tube Industries Limited. Компанія швидко виросла: від торгівлі сталлю з країн СНД до офісів у Гонконгу, Сінгапурі, Таїланді, ОАЕ, Пакистані, Ірані, Великій Британії та Північній Америці.
У 1996 році Захур придбав Донецький електросталеплавний завод. Інвестував у модернізацію, зробив його одним із ключових активів. Ринок металу ріс, і в квітні 2008-го, на піку цін, він продав весь металургійний бізнес російському підприємцю Вадиму Варшавському. Сума угоди становила близько 1 мільярда доларів. Це був ідеальний таймінг: через кілька місяців почалася світова фінансова криза.
Після продажу сталі ISTIL Group розвернулася в інші напрямки. У 2009 році Захур купив готель «Лейпциг» у центрі Києва за 36 мільйонів доларів і англомовну газету Kyiv Post за 1,1 мільйона в Джеда Сандена. Дев’ять років він був видавцем одного з найавторитетніших англомовних видань України. У 2018-му продав газету одеському бізнесмену Аднану Ківану за 3,5 мільйона. Паралельно запускав Xtra TV — платформу супутникового телебачення, яку згодом продав Media Group Ukraine. Інвестував у нерухомість, пластикове виробництво (завод «Алеана» в Обухові), енергетику, кіно- і телеконтент.
Особисте життя Захура тісно переплелося з Україною. У 2003 році він одружився з співачкою Наталією Шмаренковою, відомою як Камалія. У 2013-му у пари народилася двійня — Арабелла і Мірабелла. Від першого шлюбу у нього є син Арман і донька Таня. У 2023 році пара розлучилася, але продовжує жити під одним дахом у великому маєтку під Києвом вартістю близько 15 мільйонів доларів. «Ми щасливі разом», — коротко відповів Захур у 2026 році, коли його запитали про стосунки з колишньою дружиною. Він проводить більшість часу в Україні, а не в Лондоні, де має британське громадянство з 2007 року.
У жовтні 2025-го 70-річний бізнесмен розповів про свій спосіб життя. Раз на день їсть, дотримується інтервального голодування з 18-годинною перервою, щодня проходить 10 кілометрів і займається йогою. За рік схуд на 6–7 кілограмів. Пластичних операцій і «уколів краси» ніколи не робив. «Поки моя шкіра — це дар Божий. Але якщо колись у дзеркалі собі не сподобаюсь — зроблю все, що дозволяють технології», — сказав він з усмішкою.
Благодійність для Захура — не просто пункт у біографії. Разом із Камалією він створив Kamaliya & Mohammad Zahoor Charitable Foundation. Фонд проводить щорічні благодійні вечори. У 2017-му на 4th St. Nicholas Charity Night зібрали 50 тисяч доларів на обладнання для Центру дитячої кардіології та кардіохірургії в Києві. Захур фінансував реставрацію Одеського театру опери та балету, будівництво університету в Таксилі (Пакистан), кардіологічний центр у Равалпінді. Підтримував дитячі будинки в Донецьку та інших містах. ISTIL була генеральним спонсором Федерації хокею України, допомагала жіночій гандбольній команді «Академія», організовувала літні турніри з крикету для іноземців.
У 2011 році разом із Павлом Шильком Захур став співзасновником музичної премії YUNA — українського аналога Grammy. Премія з самого початку ставила на експертне журі. У 2026-му, під час 15-ї церемонії, він заявив, що планує довести проєкт до «золотого» ювілею — 50 років. Після 2014-го, а особливо після 2022-го, YUNA повністю відмовилася від російськомовного контенту і підтримує лише українську музику. «Ми фактично втрачаємо гроші, але підтримуємо українську музику», — підкреслив він.
| Рік | Подія | Деталі | Значення |
|---|---|---|---|
| 1974 | Приїзд до України | Стипендія, ДонНТУ | Початок кар’єри |
| 1991 | Заснування ISTIL | MetalsRussia → ISTIL Group | Глобальна торгівля сталлю |
| 2008 | Продаж заводу | ~1 млрд USD Варшавському | Пік статків |
| 2009 | Купівля Kyiv Post і «Лейпцига» | 1,1 млн і 36 млн USD | Вхід у медіа та нерухомість |
| 2011 | Співзаснування YUNA | Разом із Павлом Шильком | Культурний внесок |
| 2022 | Допомога під час війни | Евакуація, літаки | Гуманітарна роль |
Дані таблиці базуються на інформації з українських і англомовних енциклопедичних джерел та інтерв’ю самого підприємця.
Після 2022 року Захур активно допомагав з евакуацією українських біженців до Великої Британії та Європи. За повідомленнями, придбав два винищувачі для ЗСУ. Працював із головами держав, щоб забезпечити безпечний проїзд. Його стан, який у 2013 році оцінювали в 600 мільйонів доларів (22 місце в рейтингу Focus), сьогодні становить трохи більше 100 мільйонів. Причини очевидні: втрата активів на Донбасі, війна, ковід. Залишилися недобудований готель «Лейпциг», бізнес-центр на Подолі, завод пластмаси в Обухові. Металургією він більше не займається.
У 2007 році Захур захистив кандидатську дисертацію в ДонНТУ зі спеціальності «Процеси і машини обробки тиском». Тема стосувалася вдосконалення калібрувань валків і технології виробництва трубних заготовок великих діаметрів. Науковий ступінь став символічним завершенням студентського шляху, який почався ще в радянському Донецьку.
Сьогодні Мохаммад Захур продовжує писати аналітичні матеріали для Kyiv Post про геополітику та економіку. Він судиться з державними структурами за окремі активи, але не йде з України. У маєтку під Києвом він живе з доньками, підтримує колишню дружину і стежить за тим, щоб YUNA залишалася майданчиком для української музики. Його історія — не казка про раптове збагачення. Це довга, іноді болюча, але послідовна розповідь людини, яка одного разу сіла в літак і більше не змогла відірватися від землі, яку обрала другою батьківщиною.
Leave a Reply