Сьогодні виповнюється 97 років з дня, коли війна була офіційно заборонена в усьому світі. 24 липня 1929 року набув чинності Загальний договір про відмову від війни як інструменту національної політики. Його підписали та ратифікували представники 63 держав, зокрема й ті, що не входили до Ліги націй.
Ратифікували угоду навіть СРСР та Італія. Хоча підготовка до наступальної війни була частиною їхніх державних доктрин. Це змушувало думати, що в Москві та Римі до зобов’язань ставилися як до дипломатичних хитрощів.
Шлях до Паризького пакту
Більшість держав додали застереження. Вони передбачали, що заборона не стосується оборонної війни. Це підважувало цінність договору. Проте для його архітекторів важливим було саме підписання та набуття чинності.
Попередня спроба оголосити війну поза законом зазнала невдачі. У жовтні 1924 року асамблея Ліги націй ухвалила Женевський протокол. Він визначав агресію та запроваджував примусовий арбітраж. СРСР з ним не погодився. Але поховала документ Британія. Консерватори на чолі зі Стенлі Болдуїном відмовилися ратифікувати протокол. Вони вважали, що французький пацифізм має на меті зберегти домінування Парижа.
Франція пішла на поступки. Було обрано інший шлях — гарантії недоторканності кордонів і договори про взаємодопомогу. На цих принципах уклали Локарнські угоди 1925 року. Німеччина увійшла до Ліги націй. Канцлер Густав Штреземанн і міністр закордонних справ Франції Аристид Бріан отримали Нобелівську премію миру.
У Парижі це сприйняли як підсолодження гіркої пігулки. Франція повернулася до ідеї заборони війни. Цього разу спробували залучити США. Бріан запропонував американським ветеранам укласти двосторонній договір про вічну дружбу та відмову від війни.
Президент Келвін Кулідж і державний секретар Френк Келлог вирішили, що пропозиція корисна. Вона могла створити альтернативу Лізі націй. Напередодні 1928 року Келлог запропонував не обмежуватися двосторонньою угодою. Він наполягав на договорі з усіма провідними державами світу.
Першою ідею підтримала Німеччина. Найкритичнішими знову були британці. Вони побоювалися зазіхань на заморські території та участі невизнаних режимів. Проте тиск Парижа та Вашингтона змусив інших погодитися. 27 серпня 1928 року в Парижі підписали договір. Його назвали також Паризьким пактом і пактом Бріана-Келлога.
Договір складався з трьох статей. У першій учасники засуджували використання війни для вирішення міжнародних суперечок. Вони відмовлялися від неї як від інструмента державної політики.
Келлог у 1929 році отримав Нобелівську премію миру. Бріан уже мав її за Локарно.
Чому пакт не спрацював
Зобов’язання залишилися лише на папері. Війна в Маньчжурії почалася через два роки після ратифікації. До Другої світової дійшло через вісім-десять років.
Проте пакт Бріана-Келлога не був лише порожнім папірцем. Керівників держав «Вісі» судили за злочин агресії саме на підставі його порушення. Після Другої світової він став однією з цеглин системи безпеки в Європі.
Сучасні війни знову довели: будь-які угоди працюють лише тоді, коли сторони їх виконують. Щире прагнення миру варто поєднувати з готовністю дати відсіч агресії.
Leave a Reply