1 серпня 1891 року Швейцарія вперше урочисто відзначила свій «день народження». Тоді це було світовою модою — святкувати ювілеї давніх подій і проголошувати їх точкою відліку історій нових націй. Варто згадати урочистості з приводу дев’ятисотріччя хрещення Русі 1888 року чи помпезне відзначення тисячоліття Угорщини 1896-го.
Федеральна Рада вирішила зробити точкою відліку заснування «вічного союзу» майбутніх кантонів Урі, Швіц та Унтервальден. Саме з цього союзу з часом нібито виросла Швейцарська Конфедерація. Ще в XVIII сторіччі в місцевих архівах відшукали відповідний документ — так звану «союзну хартію» 1291 року. Виходив справжній ювілей — рівно шістсот років.
Чому не легенда про Телля
Дати «1 серпня» у хартії немає, лише згадка про «початок серпня». Урядовці додумали точний день для зручності співвітчизників. Закликали продемонструвати єдність у любові до вільної батьківщини.
Чимало швейцарців були заскочені. Зі шкільних років їм розповідали іншу історію. Спиралися на «Швейцарську хроніку» Егідія Чуді середини XVI століття. Саме з неї знали про національного героя Вільгельма Телля. Сміливця, який кинув виклик місцевим володарям з родини Габсбургів і їхньому фогту Альбрехту Гіслеру.
У хроніці йшлося про влучний постріл з арбалета у яблуко на голові сина Телля. І про те, що натхненні його звитягою представники швейцарських земель поклялися на галявині Рютлі разом боротися проти Габсбургів. Чуді назвав точний рік цієї присяги — 1307. «Середа перед Мартиновим днем» тоді випадала на 8 листопада.
Ця дата не влаштовувала Федеральну Раду. Вона робила Конфедерацію молодшою на шістнадцять років. Або ж ювілею довелося б чекати ще стільки ж.
Уже за часів Просвітництва критики з’ясували, що з легендою про Телля не все просто. Книжку Готтліба Галлера 1772 року, де автор висловив сумніви, мешканці кантону Урі публічно спалили як блюзнірську. Сьогодні майже ніхто не заперечує: історія про стрільця — місцева переробка легенди, можливо, скандинавського походження. Прізвище героя нагадує назву одного з податків, а Гіслера — прізвисько тогочасних збирачів.
Чи досить цього, щоб підважити вже сформований національний міф? За яким швейцарці були впізнавані у світі — зокрема завдяки п’єсі Фрідріха Шиллера.
Політика важливіша за факти
Питань щодо документа 1291 року теж вистачає. Чи саме з нього виросла Конфедерація? Існувало чимало інших угод між майбутніми кантонами. Чи не поступається хартія значенням присязі на Рютлі? Чи можна її назвати першою, якщо в тексті згаданий «союз, укладений раніше»?
Історична достовірність цікавила урядовців далеко не в першу чергу. Небажання відкладати святкування теж могло зіграти роль. Того ж 1891 року відзначали ювілей Берна. Бернці пропонували поєднати урочистості. Пропозиції обурили мешканців Швіца. Вони наполягли, щоб центром святкувань став їхній кантон. Бо його печатка стояла під хартією, а Берн до тих подій стосунку не мав.
Найголовнішими були політичні міркування. Тогочасна Швейцарія залишалася поділеною країною — не лише за мовною чи конфесійною ознакою. Глибоким був розкол у поглядах на майбутнє. Країна ще болісно переживала досвід громадянської війни 1847 року. Перемогли ліберали. Проте консерватори з колишніх прихильників «Зондербунду» нікуди не поділися.
«Зшивання» країни урядовці вважали найголовнішим завданням. Фігура Телля — бунтівника, який досяг мети за допомогою зброї, — здавалася надто контраверсійною. Майбутнє Швейцарії мислилося як братська домовленість, скріплена юридичними гарантіями. Саме як хартія 1291 року. Вона перетворювалася на символ і приклад для наслідування.
Мешканці Швіца вже 1891 року поєднали святкування ювілею хартії з «прощею» на Рютлі. Проти цього певний час заперечували в сусідньому Урі. Там вибили дату «1307» на пам’ятнику Теллю і провели власне святкування шістсотріччя Конфедерації 1907 року.
1 серпня визнавали поступово. Щорічно його відзначати стали з 1899-го. Вихідним зробили лише 1993-го. Довго в тих чи інших груп знаходилися вагомі аргументи проти загальних святкувань.
Щодо поєднання хартії з присягою на Рютлі врешті утвердилася швіцька, а відтак і федеральна версія. Наразі її, судячи з опитувань, поділяють майже всі швейцарці. На виховну роботу пішло не одне десятиріччя. Але ніхто й не казав, що «перепрошити» вже усталені міфи легко.
Leave a Reply