Понад тридцять років на сцені та в кадрі — Ірина Мак давно стала одним із впізнаваних облич українського театру і кіно, хоча сама рідко афішує подробиці особистого життя. Глядачі знають її за роллю сварливої Кайдашихи в серіалі “Спіймати Кайдаша”, за драматичними образами у стрічках Олега Сенцова та за багаторічною роботою в Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра.
За плечима акторки — понад пʼятдесят кіноробіт та близько двадцяти пʼяти театральних постановок, а у 2024 році вона отримала звання Заслуженої артистки України. У статті — шлях від київського театрального інституту до знімальних майданчиків Netflix, історія родини, де акторська професія передалася від матері до сина, та громадянська позиція, яку Ірина Мак не приховує навіть у непрості часи.
Дитинство, родина та навчання
Джерела дещо розходяться щодо місця народження акторки: одні вказують на Київ, інші — на Могилів-Подільський район Вінницької області. Народилася вона 3 липня 1970 року, у скромній родині, де про акторську славу ніхто особливо не мріяв. Дитинство минуло без гучних амбіцій, і рішення повʼязати життя з театром прийшло не одразу, а поступово визріло разом із дорослішанням.
Після школи майбутня акторка вступила до Київського державного інституту театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого — того самого вишу, який сьогодні носить назву Київського національного університету театру, кіно і телебачення. Навчалася на курсі народного артиста України Юрія Ткаченка, і саме тут сформувалося те відчуття сцени, яке пізніше критики називатимуть її фірмовою рисою: вміння передавати найтонші емоційні відтінки без зайвої театральності. Диплом Ірина Мак отримала у 1994 році, і того ж року її прийняли до трупи театру, якому вона залишається вірна й досі.
Театральна кар’єра на лівому березі Дніпра
Уже понад тридцять років Ірина Мак виходить на сцену Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. За цей час у її творчому доробку зібралося близько двадцяти пʼяти ролей — від класики світової драматургії до сучасних постановок.
Акторка грала Варку і Софію у “Чарівниці” за Карпенком-Карим, Дуню в “Двох Бабах Язі”, Бланку в шекспірівському “Венеціанському маврі”, Дарʼю Рутілову в “Дрібному бісі” за Сологубом, Маріанну в мюссетівських “Примхах Маріанни” та Машу в “Вічному чоловікові” за Достоєвським. Серед пізніших робіт — роль Анни в постановці “Батько” за пʼєсою Флоріана Зеллера у режисурі Стаса Жиркова та роль Енні у виставі “Дім” за Ніколою МакКартні, поставленій Тамарою Труновою.
Театральні критики неодноразово відзначали, що після драматичних вистав акторці потрібен час, щоб емоційно відновитися: важкі ролі даються їй недешево, і вона рідко одразу після спектаклю зʼявляється на світських заходах чи презентаціях, обираючи натомість тишу й усамітнення.
Кіно та телебачення: від “Царівни” до Netflix
У кіно Ірина Мак дебютувала ще в 1990-ті — глядачі памʼятають її як чарівну панянку-малярку Оксану в українському серіалі “Царівна” 1994 року. Відтоді фільмографія акторки поповнилася десятками робіт у серіалах і повнометражних стрічках різних жанрів: від мелодрам до детективів і соціальної драми.
Особливе місце в її творчій біографії посідає співпраця з режисером Олегом Сенцовим. У фільмі “Номери” 2020 року, знятому за однойменною пʼєсою Сенцова, Ірина Мак виконала роль Другої — дружини диктатора на імʼя Нуль у світі, де людей позбавили імен і замінили їх номерами. Стрічка є іронічною антиутопією про суспільство тотального контролю. У 2022 році вийшов ще один фільм режисера — “Носоріг”, присвячений кримінальному світу дев’яностих, де акторка зіграла матір головного героя.
Широкій аудиторії Ірина Мак запамʼяталася насамперед завдяки ролі Марусі Кайдашихи у серіалі “Спіймати Кайдаша” — сварливої, але щирої героїні, яка миттєво стала улюбленицею глядачів. Не менш помітною стала й головна роль Неллі Ніколаївни Холодової у детективі “Паперовий літачок” 2018 року, де сюжет закручується навколо зникнення семирічного хлопчика з замкненої квартири.
Після початку повномасштабного вторгнення вистави театру на певний час призупинилися, оскільки частина колег акторки виїхала за кордон, проте сама Ірина Мак залишилася в Україні і продовжила зніматися. Вона зіграла одну з головних ролей у серіалі “Я — Надія” — історії про двадцятидворічну фельдшерку, яка залишається в Харкові на початку великої війни. Ірина Мак втілила образ матері головної героїні — жінки ніжної й люблячої, але здатної діяти жорстко в екстремальних обставинах. Серіал доступний на стримінговій платформі Netflix.
Нижче — вибрані роботи акторки, які найкраще ілюструють діапазон її творчості.
| Назва | Рік | Роль | Формат |
|---|---|---|---|
| “Царівна” | 1994 | Оксана | Серіал |
| “Паперовий літачок” | 2018 | Неллі Холодова | Серіал |
| “Номери” | 2020 | Друга | Фільм |
| “Спіймати Кайдаша” | 2021 | Маруся Кайдашиха | Серіал |
| “Носоріг” | 2022 | Мати головного героя | Фільм |
| “Я — Надія” | 2024 | Мати фельдшерки | Серіал (Netflix) |
Дані для таблиці зведені за матеріалами сайту kino-teatr.ru та порталу 24tv.ua.
Родина: чоловік-режисер і син-актор
Особисте життя Ірина Мак відкриває для публіки вкрай рідко, проте деякі факти давно відомі шанувальникам. Її чоловік — режисер Ігор Тихомиров, а 6 січня 1997 року в подружжя народився син Макар. Акторська стежка для хлопця почалася доволі несподівано: коли Макару було десять років, він разом із мамою пробувався на роль у серіалі “Серцю не накажеш”, і саме син пройшов кастинг, тоді як Ірина — ні.
Батько сімʼї тоді поставив крапку в суперечках про майбутнє хлопчика, вирішивши, що зніматися в кіно й заробляти гроші корисніше, ніж проводити час на вулиці. Після школи Макар здобув освіту в тому самому театральному виші, що й мати, і згодом вони навіть разом виходили на сцену — зокрема у виставі “Зрителям вхід на виставу заборонено”. Попри публічність професії, родина зберігає закритість щодо побутових деталей: в інтерв’ю Ірина Мак значно частіше говорить про ролі й театр, ніж про домашнє життя.
Громадянська позиція та ставлення до професії
Ірина Мак відкрито висловлює проукраїнську позицію, зокрема щодо кіноіндустрії. Вона неодноразово наголошувала, що заборона на участь російських акторів у знімальному процесі має діяти постійно, а не тимчасово, як це було свого часу після 2014 року. На її переконання, тодішнє “примирення”, коли російські актори повернулися до головних ролей на українських майданчиках, відсунуло вітчизняних виконавців на другий план — попри те, що умови праці для іноземних і українських акторів суттєво різнилися.
Акторка підкреслює: Україна має власний потужний акторський ресурс, здатний створювати якісне кіно без залучення виконавців з країни-агресора, і світ уже переконався в цьому на прикладі стрічок останніх років.
Ця позиція відображається і в її виборі ролей: героїні Ірини Мак останніх років часто повʼязані з темою війни, стійкості та материнства в екстремальних обставинах — саме такою є мати фельдшерки в серіалі “Я — Надія”.
Визнання: звання Заслуженої артистки України
23 серпня 2024 року указом Президента України до Дня Незалежності Ірині Мак присвоєно почесне звання Заслуженої артистки України — офіційне визнання багаторічного внеску акторки в український театр і кіномистецтво. Нагорода стала підсумком понад тридцятирічної безперервної роботи на сцені одного театру та участі в десятках кінопроєктів різних жанрів.
Попри звання й публічність професії, Ірина Мак залишається людиною небагатослівною щодо власного життя: в її акаунті в Instagram лише кілька десятків публікацій, здебільшого повʼязаних із роботою в театрі, а не з приватними подробицями. Саме ця стриманість у поєднанні з емоційною віддачею на сцені й у кадрі, за словами колег, і формує впізнаваний акторський почерк Ірини Мак — почерк, який глядачі відчувають навіть тоді, коли вона грає найдрібніший епізод.
Leave a Reply