Венді Дюплей
Виконавчий директор з питань економічного розвитку міста Абботсфорд, Канада
Пані Дюплей, Ви проживали і працювали у різних країнах світу. Опишіть свій досвід роботи за кордоном.
Я приїхала з канадського міста Абботсфорд, що у провінції Британська Колумбія. Я прожила в Абботсфорді майже півтора роки. Там я очолюю Департамент економічного розвитку, який я власне допомогла створити. На той час місто Абботсфорд не було залучене до місцевого економічного розвитку. Там навіть не знали, що таке місцевий економічний розвиток. До цього я очолювала організацію, яка називалася Асоціація економічного розвитку Південно-Східної Альберти, в якій я обіймала посаду виконавчого директора. У нас була досить велика команда, яка охоплювала великий географічний регіон. Ще раніше я працювала в уряді Альберти на посаді виконавчого директора з питань залучення трудових ресурсів. Я багато працювала над тим, аби залучити трудові ресурси до Альберти, щоб вирішити проблему нестачі кваліфікованих працівників різних професій. Як бачите, це також співпадає з тематикою тренінгу, який ПРОМІС проводив в Україні, однією з тем якого був розвиток трудових ресурсів.
До переїзду в Канаду я працювала в Посольстві Австралії у Вашингтоні, округ Колумбія. Я займалася питаннями імміграції. Саме тоді я вперше почала працювати над стратегією розвитку трудових ресурсів. Це була моя перша державна посада, а також одна з тих посад, які стали визначальними для моєї кар’єри з огляду на обсяг виконуваної роботи та можливості професійного зростання. Як регіональний директор, я відповідала за управління австралійськими регіональними міграційними офісами в Американському регіоні. Це були офіси в таких містах, як Оттава, Мехіко, Буенос-Айрес, Сантьяго, Бразилія і Вашингтон. Я відповідала за управління бюджетом всього регіону, що було наче нічний кошмар, адже транзакції здійснювалися у досить нестабільних південно-американських валютах. Ми намагалися скоригувати їх у відповідності до австралійського долара, що було доволі складно. Окрім того, я керувала програмою, що стосувалася міграції та видачі віз, відповідала за дотримання вимог та фінансове управління. Коли до будь-якого із наших офісів приходили австралійські аудитори, що вони власне і робили час від часу, попереджаючи нас майже перед самим своїм приходом, я повинна була забезпечити дотримання законодавчих вимог всіма нашими регіональними офісами.
У Вашингтоні я брала участь у засіданнях Конгресу та зустрічах, які організовували всі основні аналітичні центри, що займалися імміграційними питаннями. Це була гарна можливість здобути нові знання. У мене був чудовий керівник, яка одночасно була моїм наставником. Вона радо ділилася своїм досвідом і знаннями та сприяла моєму професійному розвитку. Кожен раз, коли вона відвідувала якісь зустрічі, опісля пояснювала, чому вона брала у них участь і чому це було важливо. Це допомагало мені рости як особистості, розвивати стратегічне бачення та бачити загальну картину. Завдяки можливості навчатися і розвиватися, яку я отримала на цій посаді, моя кар’єра почала стрімко йти вгору. Ця посада надала мені можливість працювати у країнах, у яких інакше я б ніколи не працювала. Також я отримала можливість познайомитися з їхньою культурою, попрацювати із місцевими фахівцями.
Школу та університет я закінчила у Великобританії. У школі я вивчала історію. Дехто вважає історію нудним предметом. Мої батьки питали мене, чим я планую займатися, маючи таку професію, якщо я звісно не збираюся стати вчителем. Але я насправді дуже люблю історію. Це єдине, за чим я сумувала у Північній Америці, тому що там немає нічого достатньо старого. Я виросла у Великобританії, де у нас є дороги, стіни та собори, які були збудовані ще римлянами. Чудово знов повернутися до Європи, особливо бути тут – у Києві. Ви маєте дивовижну історію. Хоча я багато разів відвідувала Європу, але жодного разу не бувала в Україні. Коли я покинула Великобританію у 2001 році, Україна все ще була країною, що розвивалася. Тож люди не так часто відвідували її у туристичних цілях.
Після закінчення школи я працювала у промисловому та машинобудівному секторах. Я вирішила випробувати себе в секторах, які традиційно вважаються чоловічими. Я робила все, починаючи від оформлення рахунків до ведення переговорів щодо укладення договорів, продажів і розвитку бізнесу. Після промислового сектора, я потрапила у фінансовий світ. Першу роботу у фінансовій сфері я отримала в American Express. Я також працювала в банку Barclays. Після шести з половиною років у фінансовому секторі, я вирішила, що час рухатись далі, і повернулася до виробничого сектору. Мені було лише 25 років, коли я отримала високу керівну посаду. У моєму підпорядкуванні було 30 людей. Я була досить молодою для такої відповідальної посади. Це було справжнє випробування для мене.
У Великобританії я працювала на одну голландську компанію. Ця компанія входила до транснаціональної компанії Randstad group. Ще у 2000 році вони запровадили дуже прогресивну на той час програму з підбору персоналу. В ті роки Інтернет був дуже повільним, а електронна пошта тільки починала завойовувати лідерські позиції серед інших засобів комунікації. Компанія започаткувала програму, яка засновувалася на відповідності професійних навиків. Це було схоже на Інтернет-побачення: менеджер з підбору персоналу заходив у систему, у якій була розміщена інформація про всіх фахівців, які шукають роботу, та задавав критерії пошуку фахівця з потрібними професійними навиками. Система підбирала кандидатури, що відповідали запиту менеджера з персоналу. Зараз такий підхід вважається базовим, але для того часу це було досить прогресивним. Компанія хотіла започаткувати такий проект у Великобританії, тому запросили мене на роботу як представника їхньої компанії у Великобританії. Це була цікава робота. Я провела певний час в Амстердамі. Чудовий досвід.
У Великобританії я працювала виключно у приватному секторі. І це, насправді, важливо для економічного розвитку, тому що те, що ми робимо у сфері економічного розвитку, це свого роду проміжна ланка між державним і приватним сектором. Ми допомагаємо будувати діалог між цими двома дуже різними секторами. Спосіб мислення і методи роботи у приватному секторі відрізняються від способу мислення і методів роботи в державному секторі. Потрібно розуміти позиції обох сторін. В Канаді, приватному сектору інколи буває дуже важко розібратися у законодавстві і впоратися з бюрократичними формальностями. Завдяки моєму досвіду роботи як в приватному, так і державному секторах, я можу розуміти позиції обох сторін. Я знаю, як допомогти їм працювати разом.
Що цікаво, у 2012 році я вийшла заміж за чоловіка, який жив по сусідству зі мною. Він народився у Канаді, у провінції Манітоба, але обидва його батьки українці. Вони приїхали в Канаду зі своїми батьками у дитячому віці. Мій чоловік і дві його сестри народилися вже в Канаді. Сім’я мого чоловіка родом із Західної України. Здається, вони займалися фермерством. На жаль, прибувши до Канади, вони змінили свої імена, що в ті часи було звичайною практикою. Імміграційна система тоді була іншою, ніж зараз. Більшість іммігрантів вирішували змінити свої імена. Вони брали прізвища, типові для Англії або Північної Америки. Сім’я мого чоловіка обрала прізвище, яке звучить дуже по-французьки, – Дюплей. Мій чоловік ніколи не був в Україні, але він у захваті від вашої країни. Його батьки приїжджали в Україну, коли вийшли на пенсію. Мій чоловік в той час працював і не зміг поїхати з ними. До речі, мама навчила його варити борщ і робити голубці!
Які у Вас враження від України, Києва та тренінгу на тему МЕР для міст-партнерів ПРОМІС, у якому Ви брали участь?
Я перший раз в Україні. Я не знала чого очікувати. Ти насправді не можеш відчути країну, доки не відвідаєш її. Україна переживає непрості часи. Певною мірою люди розуміють, що це початок шляху, який відкриває багато можливостей.
Україна – європейська країна. Люди тут дуже відкриті, доброзичливі і ввічливі. У них ще та «стара школа» етикету. Звичаї, з якими я познайомилася, просто чудові, як, наприклад, виголошування тостів. Що стосується Києва, то дороги тут у набагато гіршому стані, ніж я думала. Я навіть не очікувала, що тут настільки погані дороги. Автомобільний рух божевільний. Я б ніколи тут не сіла за кермо (ред.сміється). Я жила у чудовому районі міста (ред.Поділ). І почувалася у безпеці. Я пам’ятаю, що коли я вперше приїхала до Буенос-Айреса, після прибуття ввечері вийшла на вулицю прогулятися. Оскільки я не почувала себе в безпеці, відразу повернулася до готелю. Але кожного разу, коли я виходила прогулятися на вулицю тут у Києві, я завжди почувалася в безпеці.
Щодо тренінгу, то я вважаю, що він був чудовим з огляду на різноманіття тем, які він охоплював. Протягом семінару було надано багато інформації. ПРОМІС продовжить працювати індивідуально із кожною громадою. А на цьому етапі, керівництво і фахівці проекту зможуть добре зрозуміти, скільки інформації учасники можуть сприйняти та застосувати на практиці. Коли ти починаєш працювати із людьми індивідуально, то можеш оцінити, що в них виходить краще. Учасники семінару не говорили англійською, але все одно намагалися зі мною спілкуватися. Всі вони були дуже дружелюбні і привітні. Мені дуже сподобалося вручення сертифікатів директором Проекту ПРОМІС Олександром Кучеренко. Перекладачі були чудові. Я вперше малу справу із синхронним перекладом. Раніше, коли я робила презентації за кордоном, то переклад був лише послідовний – ти говориш, а потім перекладають те, що ти сказала. Тож для мене це був цілком новий досвід. Команда ФКМ в Оттаві та в Україні дуже талановита та завжди готова допомогти. Завдяки їм тут дуже легко працювати. Я, безумовно, рекомендуватиму приїжджати сюди будь-кому, хто зацікавиться цим проектом, тому що це гарна можливість отримати нові знання та досвід, якщо ви ніколи раніше не були за кордоном. Про вас чудово піклуються під час перебування тут. Загалом, ВСЕ було чудово!