Джерело: Телерадіокомпанія “Вежа”
– Відомо, що ваше коріння сягає Прикарпаття (батько народився в селі Білі Ослави (нині Надвірнянського району Івано-Франківської області, Україна), а матір — уродженка міста Бучача (нині Тернопільська область). Ви не вперше у Івано-Франківську, які у вас враження від сучасного міста? – Я вважаю, що Івано-Франківськ за останні 5-6 років багато чого наздогнав у плані розвитку. Зараз, Франківськ – набагато привабливіше місто для відвідувачів, аніж раніше. До того ж, славиться хорошою репутацією щодо організацій, підприємців та активістів. Мені доводилося чути, як в інших регіонах країни, люди навіть заздрять франківцям в цьому плані. Останнього разу я тут був більше року тому. Мені щоразу дуже приємно сюди повертатися. Знаєте, не будучи тут певну кількість часу, можна яскравіше побачити зміни, аніж коли щодня їх оглядати. – Яка мета приїзду до Івано-Франківська? – Ми фінансуємо проект «ПРОМІС», який окреслює та надає деякі засоби для реалізації стратегії розвитку міста: соціальну стратегію, екологічну та економічну. Це комплексна стратегія у чотирьох містах: Коломия, Долина, Івано-Франківськ та Яремче. Я хотів побачити, як на практиці це виглядає реалізація проекту, чи наші гроші тут правильно реалізовуються. Я бачу, що зараз, із децентралізацією, міста мають засоби для реалізації проектів, та їм бракує структури, яку можуть надати наші радники. Потрібно всі кошти, зусилля влади, бізнесу та громадського сектору спрямувати на добро громадян. – Назвіть декілька відмінностей між Україною та Канадою. – Спробую. Перше, це те, що зазвичай було різницею, але зараз починає вирівнюватись – якщо в Канаді щось трапляється, то люди по-перше ставлять собі питання: «Як це виправити?», – а не хто в тому винен. Друге – канадці простіші люди, ми живемо у трьох вимірах, а українці живуть в чотирьох, чи п’яти вимірах. Існують офіційні виміри, менш офіційні, зовсім неофіційні виміри, які люди підсвідомо навігують. – Що, на вашу думку, може сприяти позитивному розвитку України? – Гадаю, зараз багато чого вже відбувається в цьому напрямку. Впливом на що є майданний дух та горизонтальний рух праці. Але відкритим залишається питання, як його скоординувати з вертикальними структурами влади. Оскільки в Україні існує така тенденція: якщо людину, котра вийшла з громадських рухів та пішла у владу – відразу списують як зрадника і запроданця. Можливо я тут необ’єктивним виглядатиму, оскільки сам чиновник, але без певних вертикальних, чиновницьких та інших структур привести інституції в порядок – не можна. Як зробити так, щоб люди нарешті вважли владу своєю? – Торік виповнилося 125 років від часу переселення українців у Канаді. Чи знаходять українці те, задля чого вирушають до Канади? – Не в кожному випадку ми даємо гарантії, але наша країна не нав’язує людям нічого, окрім конституційних та юридичних рамок для існування. Ми даємо вам інструменти, а ви вже самі шукайте свій шлях та реалізуйтесь. Для дітей та молоді намагаємося створити рівні стартові можливості. За міжнародними порівняннями у Канаді найменша кореляція між соціальним статусом батьків зі статусом дітей. Помітили тенденцію, що діти емігрантів успішніші у шкільній системі, ніж родовиті канадці. Для нас важливо дати людям можливість самореалізуватися. – У Канаді ви активно займалися пластовою діяльністю. Чи продовжуєте роботу будучи в Україні? – Займаюся наскільки мені дозволяє час. Брали участь минулої весни у роботі над прибиранням могил на Байковому кладовищі. Відвідуючи Франківщину, вдалося зустрітися з пластунами із села Білі Ослави, там дуже активний пластовий осередок. – Які нові проекти готуєте щодо України? – Будемо працювати надалі з містами Франківщини і ще у трьох інших областях: Вінницька, Полтавська та Запорізька. До того ж, ми якраз відновили на три роки нашу військову місію, тому я сподіваюся, що вже наступну ротацію наших військових ви невдовзі побачите. Сніжана САМАНЧУК
Довідка:
Роман Ващук Народився 1962 року в Торонто. Батьки іммігрували після Другої світової війни до Канади. Батько народився в селі Білі Ослави[1] (нині Надвірнянського району Івано-Франківської області, Україна). Матір — уродженка міста Бучача (нині Тернопільська область), донька начального директора Бучацького Повітового Союзу Кооператив Миколи Хархалі́са. Була охрещена у церкві Святого Миколая, разом з батьками проживала за теперішньою адресою вул. Міцкевича, 9.
Від 1987 року на дипломатичній роботі в Міністерстві закордонних справ Канади. У 1988—1991 роках — співробітник канадського посольства в СРСР.
Від 1994 до 1998 р. — радник у канадському посольстві в Києві. Працював у Берліні у штаб-квартирі Оттави (Канада).
Від серпня 2011 року — Надзвичайний і Повноважний Посол Канади у Белграді (Сербія)
Від 2014 року — Надзвичайний і Повноважний Посол Канади в Києві. 1 грудня 2014 року вручив вірчі грамоти Президенту України Петру Порошенку.
19-20 листопада 2015 з робочим візитом відвідав Тернопільську область, зокрема, Бучаччину.
Підписав заяву іноземних послів після відставки міністра економічного розвитку і торгівлі пана Айвараса Абромавичуса.
Вільно володіє англійською, французькою, німецькою, російською, українською, польською, сербською мовами.